Старий Заповіт — це не одна книга, а бібліотека. Християни налічують у ньому тридцять девʼять книг; юдейська традиція ті самі писання лічить як двадцять чотири. Тут є закон, історія, поезія, приказки, пророцтва і щось подібне до листів, написане впродовж багатьох століть давньоєврейською, а кілька розділів — арамейською. Ніхто не сів і не написав його від початку до кінця. То як же він узагалі зʼявився на письмі?
Ця стаття розглядає те, що ми знаємо: яким було письмо в давньому Ізраїлі, що показують найдавніші написи і що самі книги кажуть про те, як їх створено. Це перша стаття в циклі про те, як Біблія дійшла до нас.
Світ, який писав
Письмо винайшли задовго до того, як зʼявився Ізраїль. Приблизно до 3200 року до н. е. писарі в Месопотамії вже видавлювали в глині клиноподібні знаки, а єгипетські писарі писали ієрогліфами. Ці системи мали сотні знаків, і на їх вивчення йшли роки.
Абетка була простішою ідеєю: один знак для кожного приголосного звука. Вона виникла серед носіїв семітських мов у II тисячолітті до н. е., і приблизно до 1000 року до н. е. вздовж східного узбережжя Середземного моря вже вживали родину тісно споріднених абеток, серед них фінікійську, арамейську й давньоєврейську. Абетку з двадцяти двох літер можна вивчити за тижні, а не за роки. Від цього не всі стали грамотними, але письмо стало доступним значно більшій кількості людей, ніж раніше.
Археологи знайшли цьому свідчення. Гезерський календар — невелика вапнякова табличка, яку 1908 року знайшов Р. А. С. Макалістер і яку зазвичай датують приблизно X століттям до н. е., — перелічує сільськогосподарські сезони року ранньою формою давньоєврейської мови. Можливо, це вправа учня. Абецедарій (перелік літер абетки по порядку — таке зазвичай переписує учень) 2005 року знайшли вмурованим у стіну в Тель-Заїті; він приблизно з того самого періоду. Напис чорнилом на черепку з Хірбет-Кеяфи, знайдений 2008 року, — один із найдавніших відомих текстів, який може бути давньоєврейським; науковці досі сперечаються, як його читати. У VIII і VII століттях до н. е. свідчень стає дедалі більше: адміністративні записи на черепках (остраконах) із Самарії, Арада й Лахіша, печатки з іменами власників і Сілоамський напис, вирізьблений у водогінному тунелі в Єрусалимі близько 700 року до н. е., щоб відзначити мить, коли зустрілися дві бригади копачів. 1880 року на нього натрапив хлопець, що брів тунелем по воді. Біблія памʼятає ту саму працю: Єзекія зробив «ставок і водогін... щоб провести воду в місто» (2 Царів 20:20; пор. 2 Хронік 32:30). Напис не називає царя. Він розповідає історію з погляду копачів: голос одного чоловіка, що гукає іншого крізь скелю, і мить, коли зустрілися кайла двох бригад.
Крістофер Ролстон, який докладно вивчав ці написи, доводить, що вони показують вишколений стан писарів, що вживав по всьому царству стандартизовані форми літер, правопис і числівники. Письмо було фахом, якого навчали в якійсь школі, і ним користувалися держава, храм і заможні люди. Саме в такому світі було написано книги Єврейської Біблії.
Наскільки далеко за межі фахівців сягало вміння читати? Один лист дає змогу це побачити. 1935 року британський археолог Джеймс Леслі Старкі знайшов групу листів, написаних чорнилом на черепках, у руїнах Лахіша, міста-фортеці на південний захід від Єрусалима. Вони походять з останніх років перед тим, як вавилоняни захопили Юдею, близько 588 року до н. е., коли, за Єремії 34:7, Лахіш і Азека були останніми укріпленими містами, що ще трималися. У листі 3 молодший офіцер на імʼя Гошаягу відповідає своєму командирові, який, схоже, натякнув, що той не вміє прочитати листа. Він присягається життям Ягве, що нікому ніколи не доводилося читати йому листа. Схоже, від армійського офіцера чекали, що він сам читатиме свою пошту, і натяк на протилежне його образив.
Сусіди, які писали
Ізраїль не був сам. Його сусіди писали близько спорідненими мовами й письмами, і їхні написи показують, які види писемності існували поруч із біблійними книгами.
Стела Меші, знайдена 1868 року в Дібані в Йорданії, а нині в Луврі, — це памʼятник із чорного базальту, який близько 840 року до н. е. поставив Меша, цар Моаву. Мовою, дуже близькою до давньоєврейської, Меша хвалиться, як скинув владу Ізраїлю. Він називає Омрі, царя Ізраїлю, і Ягве, Бога Ізраїлю. Біблія розповідає про ті самі події з іншого боку: коли Ахав помер, «цар Моаву збунтувався проти царя Ізраїлю» (2 Царів 3:5). Тут перед нами царська історія, написана від першої особи, з того самого століття, що й царі Ізраїлю, і тим самим письмом.
1967 року нідерландська експедиція в Телль-Дейр-Аллі в Йорданській долині знайшла фрагменти штукатурки, вкриті червоним і чорним чорнилом. Складені разом, вони розповідають про видіння, яке побачив «Валаам, син Беора», провидець, якого Валак найняв проклясти Ізраїль у Числах 22–24. Текст датується приблизно 800 роком до н. е. і був написаний на поштукатуреній стіні. Це не копія книги Числа, і розповідає він іншу історію. Але він показує, що слова пророка могли записати й виставити на огляд і що Валаама памʼятали як провидця по обидва боки Йордану.
Найдавніші біблійні слова, які можна потримати в руках
1979 року археолог Габріель Баркай розкопував поховальні печери в Кетеф-Гінномі, неподалік від старого міста Єрусалима. В одній камері його команда знайшла дві крихітні згорнуті срібні смужки — амулети, які носили на шиї. Минули роки, перш ніж їх удалося безпечно розгорнути. Коли їх розгорнули й прочитали, виявилося, що на них благословення, майже тотожне священницькому благословенню з Чисел 6:24–26: «Нехай ГОСПОДЬ благословить тебе і оберігає тебе. Нехай ГОСПОДЬ дасть своєму лицю сяяти над тобою і виявить тобі ласку...»
Більшість науковців датують срібні сувійчики кінцем VII або початком VI століття до н. е., тобто часом до того, як вавилоняни зруйнували Єрусалим 586 року до н. е. Нове дослідження із сучасними методами зображення, яке Баркай і його колеги опублікували 2004 року, підтвердило і прочитання, і ранню дату. Це найдавніші відомі предмети, на яких є слова, що також трапляються в Біблії. Вони не доводять, що книга Числа вже тоді існувала в нинішньому вигляді, але показують, що це благословення вживали — словами, дуже близькими до наших, — більш ніж за чотири століття до сувоїв Мертвого моря.
Що кажуть про себе самі книги
Старий Заповіт часто повідомляє, що щось було записано, і ким.
- Про Мойсея сказано, що він записує закони й події (Вихід 17:14; 24:4; 34:27; Повторення Закону 31:9, 24), а «книгу закону» кладуть біля ковчега (Повторення Закону 31:26).
- Ісус Навин записує «в книгу Божого закону» (Ісус Навин 24:26), а Самуїл записує права царської влади «у сувій» (1 Самуїлова 10:25).
- Книги Царів раз у раз відсилають читача до інших записів: до «книги хронік царів Ізраїлю» і «царів Юдеї», які нині втрачено.
- В Єремії 36 пророк диктує свої слова писареві Варухові, синові Нерії, який записує їх у сувій. Цар Йоаким шматок за шматком відрізає сувій і спалює; Єремія диктує його знову, «і було додано ще багато подібних слів» (Єремії 36:32).
- Приповісті 25:1 кажуть, що «урядовці Єзекії, царя Юди» переписали збірку приповістей Соломона.
- Ісаї звелено написати повідомлення на великій табличці, найімовірніше повсякденним письмом, яке міг прочитати будь-який перехожий (Ісаї 8:1), а згодом записати застереження в сувій, щоб воно збереглося як свідчення на майбутнє (Ісаї 30:8).
Ці згадки показують нам процес, а не одну мить. Слова промовляли, запамʼятовували, записували, збирали, переписували, доповнювали й упорядковували. Єремії 36 — це мала картина цілого: усні слова пророка, фаховий писар, сувій, друге видання.
Усне і писане разом
У давньому світі письмо не заступало памʼяті; вони діяли разом. Коли Біблія вперше велить Мойсеєві писати, вона поєднує одне з другим в одному реченні:
Тоді ГОСПОДЬ сказав Мойсеєві: «Запиши це в сувій, щоб памʼятали, і повтори це Ісусові: Я зовсім зітру памʼять про Амалека з-під небес».
Слова йдуть у сувій — і йдуть у вуха Ісуса Навина. Девід Карр у книзі Writing on the Tablet of the Heart показує, що освіта по всьому давньому Близькому Сходу означала вивчення ключових текстів напамʼять, а письмові копії слугували довідкою і навчальним посібником. Саме Повторення Закону велить батькам повторювати Божі слова своїм дітям і писати їх на одвірках (Повторення Закону 6:6–9). Псалми співали; приповістей навчали; оповіді про праотців розповідали на святах і за столом. Коли все це записували, писаний текст і далі був призначений для того, щоб його читали вголос і слухали.
Це важливо для того, як ми думаємо про точність. Текст, який громада запамʼятовує і промовляє, одна людина не може легко змінити, бо інші знають, як він звучить. Але громада з часом може й пристосовувати те, як вона щось розповідає. Обидві ці сили видно в історії Біблії, і обидві — частина того, як вона постала.
Коли було написано книги?
Тут науковці не згодні між собою, і чесність вимагає це визнати. Традиційні юдейські та християнські погляди тісно повʼязують книги з постатями, на честь яких їх названо: Мойсея з Торою, Самуїла з Самуїловими книгами, Давида з багатьма псалмами, Соломона з мудрісною літературою, а пророків — з їхніми книгами. Значна частина сучасної науки бачить довший процес написання й редагування, у якому багато книг набули остаточного вигляду під час вавилонського вигнання або після нього, у VI і V століттях до н. е. Вільям Шнідевінд у книзі How the Bible Became a Book доводить, що ключовим періодом були кінець VIII і VII століття, за царів на кшталт Єзекії та Йосії, бо саме тоді письмо найширше поширилося в Юдеї.
Майже всі згодні ось у чому: у III і II століттях до н. е. книги Єврейської Біблії вже існували, їх переписували як Писання і перекладали грецькою. Серед сувоїв Мертвого моря, починаючи з III століття до н. е., є копії всіх книг Єврейської Біблії, крім Естер. Від цього моменту ми вже не здогадуємося: у нас є рукописи.
Зміна абетки
Дорогою сталася ще одна зміна. Давньоєврейську мову часів царства писали письмом, яке тепер називають палеоєврейським, родичем фінікійського. Після вигнання юдеї дедалі частіше вживали арамейське письмо — «квадратні» літери, якими давньоєврейську пишуть і сьогодні. Талмуд памʼятає цю зміну і повʼязує її з Ездрою (Вавилонський Талмуд, Санхедрин 21б–22а). Сувої Мертвого моря показують цей перехід у процесі: більшість написані квадратним письмом, кілька — повністю палеоєврейським, а деякі пишуть квадратним письмом, але Боже імʼя, YHWH, з благоговіння подають старими літерами.
Увесь цей час давньоєврейську писали лише приголосними. Голосні читачі знали, і їх передавала традиція читання. Знаки голосних, які друкують у Єврейських Бібліях сьогодні, набагато пізніше додали масорети, праці яких присвячено іншу статтю цього циклу.
Чому це важливо для перекладу
Open Word Bible перекладає Старий Заповіт з давньоєврейського тексту Вестмінстерського Ленінградського кодексу — ретельної транскрипції рукопису, завершеного 1008 року н. е. Цей рукопис стоїть наприкінці дуже довгої дороги: від усних слів до сувоїв, написаних фаховими писарями, до збірок, до копій з копій, до масоретської традиції. Решта цього циклу йде цією дорогою і на кожному етапі питає, як ми можемо знати, що до нас дійшло те, що було написано.
Джерела
- Barkay, Gabriel, Andrew G. Vaughn, Marilyn J. Lundberg, and Bruce Zuckerman. “The Amulets from Ketef Hinnom: A New Edition and Evaluation.” Bulletin of the American Schools of Oriental Research 334 (2004): 41–71.
- Ahituv, Shmuel. Echoes from the Past: Hebrew and Cognate Inscriptions from the Biblical Period. Translated by Anson F. Rainey. Jerusalem: Carta, 2008.
- Carr, David M. Writing on the Tablet of the Heart: Origins of Scripture and Literature. Oxford: Oxford University Press, 2005.
- Hoftijzer, Jacob, and Gerrit van der Kooij. Aramaic Texts from Deir ‘Alla. Documenta et Monumenta Orientis Antiqui 19. Leiden: Brill, 1976.
- Rollston, Christopher A. Writing and Literacy in the World of Ancient Israel: Epigraphic Evidence from the Iron Age. Atlanta: Society of Biblical Literature, 2010.
- Schniedewind, William M. How the Bible Became a Book: The Textualization of Ancient Israel. Cambridge: Cambridge University Press, 2004.
- Tappy, Ron E., P. Kyle McCarter, et al. “An Abecedary of the Mid-Tenth Century B.C.E. from the Judaean Shephelah.” Bulletin of the American Schools of Oriental Research 344 (2006): 5–46.
- van der Toorn, Karel. Scribal Culture and the Making of the Hebrew Bible. Cambridge, MA: Harvard University Press, 2007.
- Вавилонський Талмуд, Санхедрин 21б–22а.
- Біблійні цитати подано за українським текстом Open Word Bible (Збалансований рівень).