Розгорніть Єврейську Біблію, і ви побачите приголосні, тобто основні літери, а навколо них, згори й знизу, — дрібні крапки й рисочки. Ці знаки — голосні та наголоси. На берегах сторінки в науковому виданні ви побачите крихітні примітки скороченою арамейською мовою. Усе це додала група вчених, відомих як масорети. Майже кожен переклад Старого Заповіту у світі, зокрема й Open Word Bible, зроблено з тексту, який вони оберігали.

Хто такі масорети?

Назва походить від давньоєврейського слова масора, що означає «традиція» — традиція того, як слід писати й читати священний текст. Масорети були юдейськими переписувачами та вченими, які працювали приблизно з VI до X століття н. е. у двох головних осередках: у Вавилонії (нинішній Ірак) і в Землі Ізраїльській, особливо в місті Тиверіада на березі Галилейського моря.

Найвпливовішою стала тиверіадська школа. Найвідоміші її родини — Бен Ашер і Бен Нафталі, які впродовж кількох поколінь удосконалювали систему голосних і наголосів. Останній і найславетніший представник родини Бен Ашер, Аарон бен Мойсей бен Ашер, працював у першій половині X століття. Саме він проставив знаки в Алеппському кодексі, одному з найважливіших рукописів Єврейської Біблії (див. Алеппський і Ленінградський кодекси).

Дві школи розходилися в напрочуд дрібних речах. Близько XI століття вчений на імʼя Мішаел бен Уззіель склав перелік розбіжностей між Бен Ашером і Бен Нафталі для всієї Біблії. Їх близько 860, і приблизно девʼять із десяти стосуються одного незначного знака, що позначає другорядний наголос. Майже жодна з них не зачіпає приголосних.

Масорети не вважали себе редакторами. Вони не змінювали отриманого приголосного тексту. Їхнє завдання полягало в тому, щоб його захистити й закріпити на письмі, як його слід вимовляти й читати.

Проблема, яку вони розвʼязали: текст без голосних

Давньоєврейську, як і арамейську та арабську, спочатку писали лише приголосними. Кілька літер могли також натякати на голосні, але більшість голосних не писали. Для носіїв мови, які знали текст напамʼять, це добре працювало. Але в пізній античності давньоєврейська вже не була повсякденною мовою більшості юдеїв. Її місце посіли арамейська, грецька, а згодом арабська. Правильне читання Писання передавали усно, і була реальна небезпека, що його забудуть або спотворять.

Деякі слова без голосних можна прочитати по-різному. Відомий приклад — Буття 47:31, де ті самі приголосні можуть означати «ліжко» або «жезл». Масоретські голосні дають «ліжко»; грецька Септуагінта, перекладена на кілька століть раніше, прочитала «жезл», і саме це читання наведено в До євреїв 11:21. Обидва читання використовують ті самі літери; різняться лише голосні.

Примітка в записі Open Word Bible до До євреїв 11:21 пояснює різницю між ліжком і жезлом: літери ті самі, голосні зʼявилися пізніше, а грецькі перекладачі прочитали «жезл».

Масорети розвʼязали проблему так: додали знаки голосних, не торкаючись приголосних. Вони винайшли систему крапок і коротких рисок, які ставили над літерами, під ними й усередині них. Оскільки ці знаки маленькі й розташовані довкола літер, священний приголосний текст лишився недоторканим: кожен і далі міг бачити, що саме містив давній сувій.

Таких систем було кілька. Масорети у Вавилонії писали знаки голосних над літерами, і так само робила одна рання система із Землі Ізраїльської. Тиверіадська система, у якій більшість знаків стоїть під літерами, була найдокладнішою і витіснила інші. Саме її використовують у друкованих Єврейських Бібліях сьогодні. Вавилонська система найдовше протрималася серед юдеїв Ємену.

Наголоси: пунктуація і музика

Масорети також додали повну систему наголосів (давньоєврейською теамім). Вони роблять три речі водночас:

  • Показують, який склад у кожному слові наголошений.
  • Діють як розділові знаки, поділяючи кожен вірш на половини, чверті й менші частини. Найсильніший наголос наприкінці вірша позначає його кінець; інший сильний наголос позначає його середину.
  • Є нотним записом для співу тексту в синагозі.

Оскільки наголоси показують, як слова обʼєднуються в групи, вони є давнім свідченням того, як розуміли текст. Відомий приклад — Ісая 40:3. Наголоси повʼязують «у пустелі» з «приготуйте дорогу» («Голос кличе: у пустелі приготуйте дорогу ГОСПОДУ»), тоді як грецький переклад, який цитують Євангелія, повʼязує ці слова з голосом («Голос того, хто кличе в пустелі»). Перекладачі в таких рішеннях регулярно звіряються з наголосами. Запис Open Word Bible до цього вірша йде за ними, пояснює чому і зберігає інше групування як альтернативу. На Буквальному рівні він звучить так:

Голос кличе: У пустелі приготуйте дорогу ГОСПОДУ; вирівняйте в степу битий шлях для нашого Бога.

Ісая 40:3 · Open Word Bible, Буквальний Читати з обґрунтуванням →

В обґрунтуванні зазначено, що «у пустелі» відповідає словам «в степу» в наступному рядку: саму дорогу треба прокласти в пустелі. Наголоси й поезія погоджуються.

Масора: примітки на берегах

Третя частина праці масоретів найбезпосередніше захищає текст. Це масора — величезне зібрання приміток.

  • Masorah parva («мала масора») записана на бічних берегах. Крихітними скороченнями вона повідомляє, наприклад, що «це слово трапляється лише тут», або «це написання трапляється тричі», або «тут це слово написано без літери, що позначає голосний».
  • Masorah magna («велика масора») вгорі й унизу сторінки подає повніші переліки, наприклад називає всі вірші, де трапляється незвична форма.
  • Masorah finalis наприкінці кожної книги подає підсумки: кількість віршів, середній вірш і кількість розділів.

Мета — захистити текст від двох найпоширеніших помилок переписування: несвідомого «виправлення» незвичного слова на звичнішу форму і втрати чи додавання літери. Якщо на березі переписувачеві сказано, що слово тут, і ще лише у двох місцях, написане незвично, він не стане його унормовувати. Якщо він знає, скільки віршів має бути в книзі, він може перевірити свою копію. Пейдж Келлі, Деніел Майнатт і Тімоті Кроуфорд у своєму посібнику з масори стандартного наукового видання описують її як систему контролю якості, вбудовану в сам рукопис.

Написано одне, читається інше

Одна з найцікавіших особливостей, які зафіксували масорети, називається ктив і кре: «що написано» і «що читається». У деяких місцях отриманий приголосний текст мав форму, якої традиція читання не вимовляла. Замість того щоб змінити літери, масорети зберігали їх, ставили до написаних приголосних голосні того слова, яке слід читати, а саме це слово зазначали на березі.

Кількість таких приміток різниться в рукописах і переліках — від приблизно 850 до понад 1500 (Tov 2012). Одні виправляють те, що схоже на помилки в написанні; інші замінюють слова, які вважали надто грубими, щоб читати їх уголос прилюдно; ще інші відображають відмінності у вимові.

Найчастіший випадок — Боже імʼя YHWH. Його не вимовляли вголос; натомість читачі казали Адонай, «Господь». Тож масорети писали голосні слова-замінника з приголосними імені. Християнські читачі пізнього Середньовіччя, не знаючи цього звичаю, прочитали поєднання так, як воно стояло, і вийшла гібридна форма «Єгова». Звичай друкувати «the LORD» малими великими літерами в багатьох англійських Бібліях походить від тієї самої юдейської традиції читання.

Система ктив і кре дуже чітко показує основне ставлення масоретів. Вони воліли зберегти форму, що здавалася дивною, і пояснити її на березі, ніж змінити бодай одну літеру отриманого тексту.

Наскільки вони були вірні?

Масоретів можна перевірити за давнішими свідченнями. Серед сувоїв Мертвого моря, на тисячу років старших за головні масоретські рукописи, є багато текстів, приголосні яких майже тотожні масоретському текстові. Вокалізацію перевірити важче, бо в сувоях немає знаків голосних, але порівняння з давніми перекладами, з передачею давньоєврейських слів грецькими й латинськими літерами та з традиціями читання інших юдейських громад показує, що тиверіадська система зберегла справді давню вимову, а не вигадку. Джефрі Хан у своєму докладному дослідженні тиверіадської традиції читання доводить, що вона зберігає вимову, коріння якої сягає доби Другого храму.

Це не означає, що масоретський текст вільний від усіх помилок. Його приголосний текст іноді зберігає помилки, що потрапили туди ще до масоретів, а в кількох місцях інші свідчення, як-от сувої Мертвого моря чи грецька Септуагінта, схоже, зберігають краще читання. Текстологи зважують такі випадки один за одним. Але самі масорети майже не додали нових помилок у приголосні. Що отримали, те й передали.

Масорети й Open Word Bible

Старий Заповіт Open Word Bible перекладено з Вестмінстерського Ленінградського кодексу — цифрової транскрипції Ленінградського кодексу, рукопису, завершеного 1008 року н. е. в традиції Бен Ашера. Кожне давньоєврейське слово з голосними й наголосами, яке ви бачите в наших записах з обґрунтуванням, походить із цих даних. У певному сенсі масорети — причина того, що ми взагалі можемо показати вам давньоєврейський текст. Наше правило, що ніхто не набирає давньоєврейського чи грецького тексту вручну, — невеликий сучасний відгомін їхнього ставлення: текст копіюють із джерела, ніколи не з памʼяті.

Джерела

  • Kelley, Page H., Daniel S. Mynatt, and Timothy G. Crawford. The Masorah of Biblia Hebraica Stuttgartensia: Introduction and Annotated Glossary. Grand Rapids: Eerdmans, 1998.
  • Khan, Geoffrey. The Tiberian Pronunciation Tradition of Biblical Hebrew. 2 vols. Cambridge: Open Book Publishers, 2020. Відкритий доступ.
  • Khan, Geoffrey. A Short Introduction to the Tiberian Masoretic Bible and Its Reading Tradition. 2nd ed. Piscataway, NJ: Gorgias, 2013.
  • Lipschütz, Lazar. Kitāb al-Khilaf: The Book of the Ḥillufim. Mishael ben Uzziel’s Treatise on the Differences between Ben Asher and Ben Naphtali. Jerusalem: Magnes, 1965.
  • Tov, Emanuel. Textual Criticism of the Hebrew Bible. 3rd ed. Minneapolis: Fortress, 2012.
  • Würthwein, Ernst, and Alexander Achilles Fischer. The Text of the Old Testament: An Introduction to the Biblia Hebraica. 3rd ed. Grand Rapids: Eerdmans, 2014.
  • Yeivin, Israel. Introduction to the Tiberian Masorah. Translated and edited by E. J. Revell. Missoula, MT: Scholars Press, 1980.
  • Біблійні цитати подано в перекладі за World English Bible (суспільне надбання), окрім місць, де стаття дає власний дослівний переклад.