Близько тисячі років, якщо ви чули читання Біблії в церкві в Західній Європі, ви чули його латиною, і більша частина того, що ви чули, була працею однієї людини. Єронім був блискучим, колючим і невтомним ученим, який провів останні десятиліття свого життя у Вифлеємі, перекладаючи Писання. Латинська Біблія, що виросла з його праці, дістала назву Вульгата — «загальнопоширений» переклад.

Історію Єроніма варто знати заради неї самої. До того ж це перший випадок, коли ми можемо спостерігати за перекладачем Біблії за роботою з його власних слів: як він пояснює свої вибори, захищає їх від критиків і непокоїться тими самими питаннями, з якими перекладачі стикаються й досі.

Старолатинські Біблії

Християнство на латиномовному Заході спершу користувалося грецькою, але наприкінці II століття християни в Північній Африці та деінде вже читали Писання латиною. Коли 180 року н. е. судили групу християн зі Сцилія в Північній Африці, вони мали при собі «книги й листи Павла», імовірно латиною. Такі письменники, як Тертуліан і Кипріян, у III столітті цитують латинські переклади.

Ці ранні переклади разом відомі як старолатинські, або Vetus Latina. Їх зробило багато рук, здебільшого з грецької, а Старий Заповіт перекладали із Септуагінти, а не з давньоєврейської. Августин пізніше зауважив, що в ранні часи кожен, кому траплявся грецький рукопис і хто думав, що трохи знає обидві мови, наважувався його перекладати (Про християнське вчення 2.11.16). Наслідком було величезне розмаїття текстів. Єронім скаржився, що перекладів майже стільки, скільки рукописів.

Доручення від Дамаса

Єронім народився близько 347 року в Стридоні, неподалік від кордону нинішніх держав Словенії та Хорватії. Він вивчав граматику і риторику в Римі й любив латинських класиків. В одному відомому листі він описує гарячковий сон, у якому стояв перед судовим престолом Христа і почув, що він послідовник Цицерона, а не Христа (Лист 22.30). Він пожив пустельником у Сирійській пустелі, де почав учити давньоєврейську в одного наверненого юдея, і навчався в Константинополі.

382 року він прибув до Рима і став секретарем папи Дамаса. Дамас попросив його переглянути латинські Євангелія, звіривши їх із грецьким текстом. Передмова Єроніма до цієї праці, адресована Дамасові, обережна. Він очікував, що його назвуть фальсифікатором за зміну звичних слів, тож вносив зміни лише там, де цього вимагав зміст. Перегляд Євангелій він завершив близько 384 року. Більшість учених вважають, що решту новозавітного тексту Вульгати переглянув хтось інший, хоча це питання дискусійне.

Після смерті Дамаса наприкінці 384 року становище Єроніма в Римі стало складним. Він виїхав 385 року і 386-го оселився у Вифлеємі разом із заможною римською вдовою Павлою та її донькою Євстохією, які заснували там монастирі й підтримували його працю. Обидві жінки й самі серйозно вивчали Писання, і Єронім присвятив їм кілька своїх перекладів.

Hebraica veritas

У Вифлеємі праця Єроніма змінила напрям. Спершу він переглянув частини латинського Старого Заповіту за грецьким текстом Оригенових Гекзапл (див. Септуагінта, перший переклад Біблії). Його переглянуті Псалми з цього періоду, згодом відомі як Галліканська Псалтир, стали Псалтирем Вульгати.

Але він переконався, що Старий Заповіт слід перекладати безпосередньо з давньоєврейської, з hebraica veritas, «єврейської істини». Приблизно від 390 до 405 року він переклав з давньоєврейської майже всі книги єврейської Біблії, радячись по ходу з юдейськими вчителями. Він описує одного з них, який приходив до нього вночі, боячись власної громади (Лист 84). Він також швидко переклав з арамейської книги Товита і Юдити, але не перекладав інших книг, що є в Септуагінті, але відсутні в давньоєврейському тексті, як-от Мудрості та Сираха. Їх пізніше включили до Вульгати в старолатинському вигляді (див. Як було зібрано книги Старого Заповіту).

Єронім написав передмову до більшості книг, пояснюючи, що він зробив, і відповідаючи критикам. Ці передмови — ранній приклад того, як перекладач показує свою роботу.

«Зміст за змістом»

Найвідоміше висловлювання Єроніма про переклад міститься в його Листі 57, написаному близько 395 року до друга Паммахія. Його звинуватили в неправильному перекладі одного листа, і він захищався, посилаючись на Цицерона та інших класичних перекладачів. Перекладаючи з грецької, каже він, він передає не слово за словом, а зміст за змістом.

Потім він додає виняток: у Святому Письмі, де навіть порядок слів є таїною. Над цими двома твердженнями сперечаються відтоді й донині. Одні вважають Єроніма перекладачем за змістом, який теоретично зробив виняток для Писання; інші зауважують, що на практиці його переклад Біблії часто вільний та ідіоматичний. Так чи інакше, він назвав питання, яке досі розділяє перекладачів (див. Слово за словом чи зміст за змістом?).

Тривога Августина і Йонин гарбуз

Не всі вітали новий Старий Заповіт. Августин Гіппонський захоплювався Єронімовою вченістю, але побоювався його задуму. Він писав Єронімові, що Септуагінта має великий авторитет і що латинський переклад з давньоєврейської відокремить латинські церкви від грецьких (Листи 28 і 71).

Щоб довести свою думку, Августин розповів історію (Лист 71). Єпископ в Еї, нинішньому Триполі в Лівії, звелів читати в церкві новий Єронімів переклад книги Йони. У Йони 4:6, де рослина, що давала Йоні затінок, завжди була гарбузом, cucurbita, Єронім написав hedera — плющ. Зчинився галас. Єпископ порадився з місцевими юдеями, і ті сказали, що давньоєврейський текст узгоджується зі старим перекладом. Щоб не втратити громаду, єпископ виправив текст.

Давньоєврейське слово qiqayon називає рослину, яку досі достеменно не визначено; World English Bible називає її «vine» («витка рослина»). Єронім різко відповів, що точного латинського слова для неї немає і що він вибрав плющ слідом за іншими перекладачами (Єронімів Лист 112, що має номер 75 серед листів Августина). Ця історія показує, як привʼязуються звичайні віряни до звичних слів і як ретельний вибір перекладача може видатися зрадою. Згодом Августин схвалив Єронімів перегляд Євангелій (Лист 82), хоча й далі вважав Септуагінту натхненною (Про град Божий 18.43).

Від праці однієї людини до Біблії церкви

Єронім помер у Вифлеємі близько 420 року. Його переклади не заполонили все одразу. Понад два століття вони ходили поряд зі старолатинськими, і рукописи часто поєднували ті й інші. Папа Григорій Великий близько 600 року казав, що користується обома.

Поступово праця Єроніма взяла гору. Найдавніша збережена повна Біблія Вульгати, Codex Amiatinus, була виготовлена в монастирі Вірмут-Джарроу на півночі Англії до 716 року, і по суті її текст — це Вульгата. Близько 800 року Алкуїн Йоркський, працюючи для Карла Великого, підготував переглянуте видання, щоб очистити текст, зіпсований переписуванням. У Парижі XIII століття великими накладами виготовляли компактну однотомну Біблію з поділом на розділи, яким користуються й досі. Перша велика друкована книжка, Біблія Ґутенберґа близько 1455 року, була Вульгатою (див. Від рукописів до друкованих Біблій).

Назва «Вульгата» для Єронімового перекладу стала усталеною лише в XVI столітті. Давніші автори, зокрема й сам Єронім, уживали подібні вислови щодо загальнопоширеного грецького чи старолатинського тексту.

Тридентський собор і сучасна Вульгата

Під час Реформації протестантські перекладачі поверталися до давньоєврейської і грецької, та й католицькі вчені створювали нові латинські переклади. 1546 року Тридентський собор проголосив, що «давнє і загальнопоширене видання» слід вважати автентичним у публічному читанні, проповіді та дискусіях. Католицькі вчені загалом розуміли це так, що Вульгата надійна в питаннях віри і моралі та є офіційним публічним текстом Церкви, а не що вона вільна від усіх помилок чи що мовами оригіналу можна знехтувати. Папа Пій XII 1943 року прямо висловив це тлумачення в енцикліці Divino afflante Spiritu, яка заохочувала переклад з мов оригіналу.

Тридентський собор закликав також до точного видання. Папа Сикст V випустив його 1590 року, але воно містило багато помилок і після його смерті було відкликане. Виправлене видання вийшло за Климента VIII 1592 року. Ця Сиксто-Климентинська Вульгата майже чотири століття залишалася офіційною католицькою латинською Біблією. Сучасні вчені підготували також критичні видання, які намагаються відновити власний текст Єроніма за найдавнішими рукописами, як-от штутгартське видання, вперше опубліковане 1969 року.

Після Другого Ватиканського собору Католицька церква підготувала новий латинський переклад, переглянутий за давньоєврейським і грецьким текстами. Nova Vulgata проголосив папа Іван Павло II 1979 року.

Єронім і Open Word Bible

Єроніма часто називають покровителем перекладачів. Кілька рис його праці близькі такому проєктові, як Open Word Bible. Він наполягав на поверненні до мов оригіналу, навіть коли це бентежило людей. Він працював з іншими, зокрема з юдейськими вченими й освіченими жінками, а не зовсім сам. Він пояснював свої вибори в передмовах і листах, які читачі могли зважити самі.

Open Word Bible теж перекладає з давньоєврейської та грецької і записує обґрунтування кожного речення, щоб читач, який не згоден, міг побачити, чому зроблено той чи інший вибір. Історія з Йоною нагадує, що кожен такий вибір комусь видасться дивним. Відповідь не в тому, щоб уникати виборів, а в тому, щоб їх показувати. Чернетки проєкту створено за допомогою ШІ, і названі поіменно вчені-люди їх ще не перевірили; Єронім, безсумнівно, мав би що гостре про це сказати, як і майже про все.

Джерела

  • Augustine. On Christian Teaching (De doctrina christiana) 2.11.16; City of God 18.43; Letters 28, 71, 82.
  • Jerome. Letters 22, 57, 84, 112 (Augustine’s Letter 75); Preface to the Gospels addressed to Damasus.
  • Council of Trent, Session 4 (8 April 1546), Decree on the Edition and Use of the Sacred Books.
  • Gryson, Roger, and Robert Weber, eds. Biblia Sacra iuxta Vulgatam Versionem. 5th ed. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 2007.
  • Houghton, H. A. G. The Latin New Testament: A Guide to Its Early History, Texts, and Manuscripts. Oxford: Oxford University Press, 2016.
  • Kamesar, Adam. Jerome, Greek Scholarship, and the Hebrew Bible: A Study of the Quaestiones Hebraicae in Genesim. Oxford: Clarendon Press, 1993.
  • Kelly, J. N. D. Jerome: His Life, Writings, and Controversies. London: Duckworth, 1975.
  • Marsden, Richard, and E. Ann Matter, eds. The New Cambridge History of the Bible. Vol. 2, From 600 to 1450. Cambridge: Cambridge University Press, 2012.
  • Rebenich, Stefan. Jerome. London: Routledge, 2002.
  • Біблійні цитати подано в перекладі за World English Bible (суспільне надбання), окрім місць, де стаття цитує історичний переклад або дає власний дослівний переклад.