Написати книгу — це одне. Визнати збірку книг Писанням, сталим переліком із початком і кінцем, — зовсім інше. Такий перелік називають каноном, від грецького слова, що означає мірило або правило. Ця стаття розповідає, як книги Єврейської Біблії, християнського Старого Заповіту, було зібрано в канон і чому юдейські, протестантські, католицькі та православні Біблії досі мають не зовсім однаковий перелік.

Три частини

Єврейська Біблія традиційно складається з трьох частин:

  • Тора («Закон» або «Настанова»): Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону;
  • Невіїм («Пророки»): Ранні Пророки (Ісус Навин, Судді, Самуїлові книги, книги Царів) і Пізні Пророки (Ісая, Єремія, Єзекіїль і Дванадцять);
  • Кетувім («Писання»): Псалми, Приповісті, Йов, пʼять сувоїв (Пісня над піснями, Рут, Плач Єремії, Екклезіяст, Естер), Даниїл, Ездра–Неемія і Хроніки.

З початкових літер цих трьох назв походить юдейська назва Біблії — Танах. Якщо рахувати так, як рахує юдейська традиція, де Самуїлові книги, книги Царів, Хроніки, Ездра–Неемія і Дванадцять пророків — кожна одна книга, їх двадцять чотири. Християнські Біблії ділять той самий зміст на тридцять девʼять книг в іншому порядку, який закінчується пророками і дивиться вперед, на Новий Заповіт.

Більшість науковців вважають, що три частини приблизно відбивають порядок, у якому ці збірки було визнано: спершу Тора, потім Пророки, а наостанок Писання.

Спершу Тора

Тора, безперечно, мала авторитет уже за часів Ездри в V столітті до н. е., коли її прилюдно читають як «книгу Закону Мойсея» (Неемії 8:1). Самаряни, які відокремилися від юдеїв Єрусалима в перський або елліністичний період, визнають Писанням лише пʼять книг Мойсея, а це свідчить, що ці книги мали особливий статус ще до розколу. Тора була першою частиною, перекладеною грецькою, у III столітті до н. е.

Закон, Пророки та інші

У II столітті до н. е. джерела вже говорять про збірку з кількох частин.

  • Пролог до книги Бен Сіри, написаний у Єгипті близько 132 року до н. е. онуком автора, тричі згадує «Закон і Пророків та інші [книги], що прийшли після них», або подібні вислови. Третя група ще не має сталої назви.
  • 2 Маккавеїв 2:13–14 каже, що Неемія заснував бібліотеку і «зібрав книги про царів і пророків та писання Давида», і що Юда Маккавей так само зібрав книги, розпорошені війною.
  • Текст із Кумрану, відомий як 4QMMT (лист про питання Закону), згадує «книгу Мойсея, і книги пророків, і Давида», хоча прочитання цього фрагмента спірне.
  • У Луки 24:44 воскреслий Ісус говорить про те, що написано «в Законі Мойсея, у Пророках і в Псалмах». В інших місцях Новий Заповіт говорить просто про «Закон і Пророків» (Матвія 5:17; 7:12; Римлян 3:21).

Ці згадки показують, що за часів Ісуса Закон і Пророки були чітко окресленими збірками, а третю групу очолювали Псалми. Вони не кажуть нам, які саме книги належали до третьої групи.

Йосип Флавій і 4 Ездри

Два юдейські твори кінця I століття н. е. називають числа.

Історик Йосип Флавій, який писав близько 95 року н. е., каже, що юдеї не мають безлічі книг, які суперечать одна одній, а лише двадцять дві книги, яким по праву довіряють: пʼять книг Мойсея, тринадцять книг пророків, що охоплюють історію від Мойсея до перського царя Артаксеркса, і чотири книги гімнів і настанов для життя (Проти Апіона 1.37–43). Він додає, що книгам, написаним після Артаксеркса, не довіряють так само, «бо точна послідовність пророків» урвалася. Двадцять дві, найімовірніше, відповідають двадцяти чотирьом пізнішого юдейського лічення, якщо книгу Рут приєднати до Суддів, а Плач — до Єремії.

Апокаліпсис, відомий як 4 Ездри (2 Ездри 14:44–47), написаний близько 100 року н. е., розповідає, як Ездра з Божого натхнення продиктував девʼяносто чотири книги: двадцять чотири, щоб відкрито оприлюднити для всіх, і сімдесят, щоб зберігати для мудрих. Двадцять чотири — це майже напевно книги Єврейської Біблії.

Пізніше Вавилонський Талмуд подає порядок Пророків і Писань і називає традиційних авторів (Бава Батра 14б–15а). У його переліку Писання закінчуються Хроніками, і друковані Єврейські Біблії закінчуються ними й сьогодні.

Цей порядок, можливо, стоїть за одним висловом Ісуса. Говорячи про вбитих пророків, він каже, що з цього покоління буде спитано за «кров усіх пророків, пролиту від створення світу... від крові Авеля до крові Захарії, який загинув між жертовником і Божим домом» (Луки 11:50–51; пор. Матвія 23:35). Авель — перша вбита людина в книзі Буття. Захарія, якого побили камінням на подвірʼї храму, — останній мученик у Хроніках (2 Хронік 24:20–22), хоча й не останній за часом. Багато коментаторів вважають, що Ісус охоплює Писання від першої книги до останньої, «від А до Я». Якщо так, то його Біблія вже закінчувалася Хроніками. Інші вважають, що ця пара означає просто першого і пізнішого визначного мученика, тож вислів радше наводить на думку, ніж щось вирішує.

Міф про Ямнійський собор

Ви можете прочитати, що юдейський канон «закрили» на соборі в Ямнії (Явне) близько 90 року н. е. Цю думку, популярну у XX столітті, нині здебільшого відкидають. Джек П. Льюїс 1964 року показав, що рабинські джерела нічого не кажуть про собор, який ухвалював би канон. Вони записують обговорення серед рабинів у Явне про те, чи певні книги, як-от Екклезіяст і Пісня над піснями, «оскверняють руки» (спеціальний вислів, що означає: вони є святим Писанням). Це були суперечки про книги, які вже широко визнавали, а не створення переліку. Мішна записує висновок, що обидві книги святі (Ядаїм 3:5). Під сумнів ставили й книгу Естер. Талмуд переказує думку вчителя III століття Самуїла, що Естер не «оскверняє рук», а потім пояснює, що він усе ж вважав її сказаною святим духом і такою, яку слід читати вголос на Пурим (Мегіла 7а). Книгу можуть читати під час богослужіння, і водночас учені можуть обговорювати її статус.

Більшість науковців тепер вважають, що юдейський канон усталювався поступово, через згоду, а не за постановою, і що наприкінці I століття н. е. більшість юдеїв визнавали двадцять чотири книги. Дехто, як-от Роджер Беквіт, доводить, що перелік усталився набагато раніше, у II столітті до н. е.; інші, як-от Лі Мартін Макдоналд, бачать більшу плинність аж до II століття н. е. Тімоті Лім припускає, що серед різних юдейських груп поруч існувало кілька канонів і що врешті переважив канон більшості — канон фарисеїв.

Що читали в Кумрані?

Серед сувоїв Мертвого моря є копії всіх книг Єврейської Біблії, крім Естер. Є серед них і багато копій книг поза нею, як-от книги Ювілеїв і 1 Еноха, які громада, схоже, дуже цінувала. За бібліотекою важко сказати, які книги її власники вважали Писанням у повному сенсі. Сувої показують принаймні те, що ядро — Закон, Пророки і Псалми — було твердо усталене, а межі збірки в деяких колах ще обговорювали.

Чому християнські Біблії різняться

Рання церква успадкувала юдейське Писання, здебільшого грецькою мовою. Грецькі рукописи Старого Заповіту, як-от Ватиканський і Синайський кодекси IV століття, містять книги, яких немає в Єврейській Біблії: Товита, Юдиту, Премудрість, Сираха, Варуха, 1–2 Маккавеїв, а також доповнення до Естер і Даниїла. Християнські автори цитували ці книги, і церкви їх читали.

Але деякі ранні християнські вчені знали, що юдейський канон коротший. Мелітон Сардійський близько 170 року н. е. подорожував на Схід, щоб дізнатися точний перелік книг Старого Заповіту, і його перелік, як його цитує Євсевій (Церковна історія 4.26.13–14), відповідає єврейському канону (хіба що в ньому бракує Естер). Ориген і Атанасій також подавали переліки, близькі до єврейського канону, а інші книги радили для читання. Єронім, перекладаючи латинську Вульгату з давньоєврейської близько 400 року н. е., відрізняв книги єврейського канону від інших, які, за його словами, церква читає для повчання, але не для утвердження вчення.

Інші, зокрема Августин, приймали ширшу збірку, і її внесли до своїх переліків помісні собори в Гіппоні (393) і Карфагені (397). На Заході ширший канон залишався нормою впродовж усього Середньовіччя.

За доби Реформації протестанти повернулися до єврейського канону. Німецька Біблія Лютера 1534 року вмістила додаткові книги в окремий розділ під назвою «Апокрифи: книги, які не вважаються рівними Святому Письму, але корисні й добрі для читання». Статті віри Англіканської церкви займають подібну позицію. У відповідь Тридентський собор (1546) визначив для Католицької церкви ширший канон. Православні церкви також приймають ширший канон, ще з кількома книгами, а Ефіопська православна церква має ще більший канон, зокрема з 1 Еноха і книгою Ювілеїв.

У чому згодні всі

Ці відмінності реальні, але стосуються меж. Тридцять девʼять книг протестантського Старого Заповіту, які є двадцятьма чотирма книгами Єврейської Біблії, визнають Писанням юдеї та всі християнські традиції. Open Word Bible перекладає ці книги з давньоєврейського тексту Вестмінстерського Ленінградського кодексу. Девтероканонічні книги, багато з яких повністю збереглися лише грецькою, не входять до нинішньої програми перекладу.

Джерела

  • Beckwith, Roger T. The Old Testament Canon of the New Testament Church and Its Background in Early Judaism. Grand Rapids: Eerdmans, 1985.
  • Gallagher, Edmon L., and John D. Meade. The Biblical Canon Lists from Early Christianity: Texts and Analysis. Oxford: Oxford University Press, 2017.
  • Йосип Флавій. Проти Апіона 1.37–43.
  • Lewis, Jack P. “What Do We Mean by Jabneh?” Journal of Bible and Religion 32 (1964): 125–132.
  • Lim, Timothy H. The Formation of the Jewish Canon. New Haven: Yale University Press, 2013.
  • McDonald, Lee Martin. The Biblical Canon: Its Origin, Transmission, and Authority. Peabody, MA: Hendrickson, 2007.
  • Мішна, Ядаїм 3:5; Вавилонський Талмуд, Бава Батра 14б–15а; Мегіла 7а.
  • Peels, H. G. L. “The Blood ‘from Abel to Zechariah’ (Matthew 23,35; Luke 11,50f.) and the Canon of the Old Testament.” Zeitschrift für die alttestamentliche Wissenschaft 113 (2001): 583–601.
  • Євсевій. Церковна історія 4.26.13–14.
  • 2 Ездри (4 Ездри) 14:44–47; Сирах, Пролог.
  • Цитати з книг, які перекладає Open Word Bible, подано за його українським текстом (Збалансований рівень); цитати з прологу до Сираха та з 2 Маккавеїв перекладено з World English Bible (суспільне надбання).