Більшість західних християн знають історію Біблії грецькою і латиною. Менше знають, що водночас на схід від римського світу виросла третя велика традиція — мовою, близькою до тієї, якою говорив Ісус. Ця мова — сирійська, а її Біблію, Пешитту, досі читають у церквах від Близького Сходу до південної Індії.

Едеса і перші сирійські Євангелія

Сирійська — це діалект арамейської, тієї мовної родини, з якої походять і юдейські таргуми. Вона була місцевою мовою Едеси, нині Шанлиурфа на південному сході Туреччини, і стала літературною мовою християн від Сирії до Персії. Наприкінці II століття в Едесі вже була християнська громада.

Першою євангельською книгою, яку знали багато сирійських християн, були не чотири Євангелія, а одне. Близько 170 року н. е. Татіан, колишній учень Юстина Мученика, сплів чотири Євангелія в одну оповідь, Діатессарон («через чотири»). Два століття чи й більше він був стандартним євангельським текстом у сирійських церквах. У V столітті Теодорит, єпископ Кірський, писав, що знайшов у своїх церквах понад двісті його примірників і замінив їх чотирма окремими Євангеліями. Жодного повного примірника сирійською не збереглося.

Окремі Євангелія переклали з грецької приблизно до III століття. Цей старосирійський переклад зберігся лише у двох рукописах. З одним із них повʼязана дивовижна історія. 1892 року дві шотландські сестри-близнючки, Аґнес Сміт Льюїс і Марґарет Данлоп Ґібсон, відвідали монастир Святої Катерини на горі Синай. Аґнес сфотографувала палімпсест, рукопис, текст якого зіскоблили, щоб пергамент можна було використати знову, і під пізнішим текстом розпізнала Євангелія сирійською. Синайський палімпсест, датований приблизно 400 роком, — один із найдавніших рукописів Євангелій будь-якою мовою, крім грецької. Як і найдавніші грецькі рукописи, він закінчує Євангеліє від Марка на 16:8.

Пешитта

На початку V століття обидва замінив новий стандартний переклад. Його стали називати Пешитта, що зазвичай розуміють як «проста» або «загальнопоширена».

Її Старий Заповіт перекладено безпосередньо з давньоєврейської, імовірно в II столітті н. е. Деякі вчені, зокрема Майкл Вейцман, вважають, що його почала юдейська громада; інші вважають, що він від початку був християнським. Оскільки її перекладачі користувалися давньоєврейськими рукописами, давнішими за збережені масоретські, текстологи досі до неї звертаються (див. Як текстологія відновлює текст).

Її Новий Заповіт переглядає старосирійські Євангелія в бік грецького тексту і додає Дії та Послання. Колись його приписували Раббулі, єпископові Едеси з 411 по 435 рік, але ним користувалися ще до його часів, і перекладач не названий. Він містить двадцять дві книги: у ньому немає 2 Петра, 2 і 3 Івана, Юди та Обʼявлення, яких сирійські церкви ще не прийняли, коли його створювали (див. Як склався канон Нового Заповіту). Пізніші, буквальніші сирійські переклади, передусім Гарклейський 616 року, додали пʼять відсутніх книг.

На схід, до Індії та Китаю

Після суперечок V століття сирійське християнство розділилося на Церкву Сходу з осередком у Персії і Сирійську православну церкву з осередком у римській Сирії. Обидві зберегли Пешитту.

Церква Сходу стала однією з великих місіонерських церков першого тисячоліття. Християни святого Томи в Кералі на півдні Індії мали з нею звʼязки щонайменше від раннього Середньовіччя і користувалися сирійською літургією та Пешиттою. У 1620-х роках поблизу Сіаня, давньої столиці Китаю, викопали камінь, установлений 781 року. Сіаньська стела розповідає китайською з деякими сирійськими написами, що 635 року прибув місіонер на імʼя Алопень, який привіз Писання, і що імператор звелів їх перекласти. Жодне з тих ранніх китайських Писань не збереглося повністю.

Чи Пешитта — оригінал?

Іноді кажуть, що Пешитта зберігає первісні слова Нового Заповіту, бо Ісус говорив арамейською. Деякі в Церкві Сходу дотримуються цього погляду. Більшість учених, зокрема дослідники сирійської мови, з цим не погоджуються. Книги Нового Заповіту написано грецькою, Пешитта узгоджується з традицією грецьких рукописів і має ознаки перекладу з неї, а виросла вона з давніших сирійських перекладів, які можна простежити. До того ж сирійська — пізніший діалект, ніж галилейська арамейська, якою говорив Ісус.

Для Open Word Bible, який перекладає грецький Новий Заповіт SBL і Вестмінстерський Ленінградський кодекс, сирійські переклади належать до свідчень, які зважують, коли запис з обґрунтуванням обговорює текстологічне питання. У Буття 4:8, наприклад, сирійський текст — один із перекладів, що вкладають у вуста Каїна слова, яких немає в давньоєврейському тексті, і запис з обґрунтуванням про це каже.

Джерела

  • Brock, Sebastian P. The Bible in the Syriac Tradition. 2nd rev. ed. Piscataway, NJ: Gorgias Press, 2006.
  • Baum, Wilhelm, and Dietmar W. Winkler. The Church of the East: A Concise History. London: RoutledgeCurzon, 2003.
  • Lewis, Agnes Smith. A Translation of the Four Gospels from the Syriac of the Sinaitic Palimpsest. London: Macmillan, 1894.
  • Metzger, Bruce M. The Early Versions of the New Testament: Their Origin, Transmission, and Limitations. Oxford: Clarendon Press, 1977.
  • Petersen, William L. Tatian’s Diatessaron: Its Creation, Dissemination, Significance, and History in Scholarship. Leiden: Brill, 1994.
  • Soskice, Janet. The Sisters of Sinai: How Two Lady Adventurers Discovered the Hidden Gospels. New York: Alfred A. Knopf, 2009.
  • Weitzman, M. P. The Syriac Version of the Old Testament: An Introduction. Cambridge: Cambridge University Press, 1999.