Більшість сучасних англійських Біблій походять, на певній відстані, від King James Version 1611 року. New King James Version походить від неї безпосередньо. Її створили, щоб зробити те, чого не пробувала жодна з попередніх редакцій: осучаснити англійську мову King James Version, зберігши той самий грецький текст в основі — Textus Receptus, або Прийнятий текст.

Ця мета пояснює і її сильні сторони, і суперечки навколо неї. Ця стаття порівнює обидва переклади й описує рух «лише King James» (King James Only), який вважає, що старий переклад узагалі не слід замінювати.

King James Version сьогодні

Історію King James Version розказано в статті King James Version. Тут важливі два моменти.

По-перше, King James Version, яку читає більшість людей, — це не текст 1611 року, а оксфордське видання 1769 року, яке підготував Бенджамін Блейні, з унормованим правописом і пунктуацією. Тож «оновлення King James» не було новою ідеєю: друкарі й редактори тихо робили це півтора століття.

По-друге, її Новий Заповіт перекладено з друкованих грецьких видань XVI століття в лінії Еразма, Стефана і Бези. Пізніше їх назвали Прийнятим текстом — за висловом із передмови до видання Ельзевірів 1633 року. Вони ґрунтувалися на невеликій кількості пізньосередньовічних рукописів, здебільшого того типу, який тепер називають візантійським (див. Від рукописів до друкованих Біблій).

Від 1881 року більшість нових англійських перекладів користувалися іншим грецьким текстом, побудованим на давніших рукописах, як-от Синайський і Ватиканський кодекси (див. Синайський і Ватиканський кодекси). Тож читачі, які хотіли сучасної англійської, отримували й інший текст, а читачі, які віддавали перевагу Прийнятому текстові, мусили триматися англійської 1611 року. New King James Version задумали, щоб подолати цей розрив.

Як створювали New King James

Проєкт фінансувало видавництво Thomas Nelson, яке тоді очолював Сем Мур, і розпочали його 1975 року зустрічами науковців і церковних провідників у Нашвіллі та Чикаго. Виконавчим редактором був Артур Л. Фарстад, дослідник Нового Заповіту. За підрахунком видавця, у роботі взяли участь близько 130 перекладачів, редакторів і рецензентів.

Новий Заповіт вийшов 1979 року, Псалми — 1980-го, а повна Біблія — 1982-го. Перекладачі описували свій метод як «повну еквівалентність» (complete equivalence), маючи на увазі близьке дотримання форми оригіналу разом із передаванням усього його змісту, на противагу «динамічній еквівалентності» таких перекладів, як Good News Bible.

Що в ній змінили

Найпомітніші зміни стосуються англійської мови.

  • «Thee», «thou» і старі дієслівні закінчення прибрали скрізь, зокрема й у молитвах, звернених до Бога. «Believeth» стало «believes».
  • Застарілі й оманливі слова замінили. В 1 до солунян 4:15 King James Version каже, що живі «shall not prevent them which are asleep», де «prevent» означало «випередити». NKJV каже, що вони «will by no means precede» («аж ніяк не випередять») їх. У 2 до солунян 2:7 «he who now letteth will let» (де «let» означало «стримувати») стало в NKJV «He who now restrains» («той, хто тепер стримує»).
  • Деякі традиційні терміни поступилися сучасним відповідникам: «Holy Spirit» замість «Holy Ghost» (обидва — «Святий Дух») і «love» («любов») замість «charity» в 1 до коринтян 13.
  • Окремі переклади слів виправили там, де перекладачі King James вибрали слово, яке тепер вважають неточним. Відомий приклад — Дії апостолів 12:4:

And when he had apprehended him, he put him in prison, and delivered him to four quaternions of soldiers to keep him; intending after Easter to bring him forth to the people. (Acts 12:4, KJV)

(«Схопивши його, він посадив його у вʼязницю і віддав чотирьом четвіркам вояків стерегти його, маючи намір після Великодня вивести його до народу».)

Грецьке слово тут означає Пасху, і NKJV каже «after Passover» («після Пасхи»), як і ASV та World English Bible. (Деякі захисники King James Version доводять, що «Easter», «Великдень», тут правильне, бо Іродові пасхальні святкування мали відбуватися після свята; більшість коментаторів із цим не згодні.)

  • Великі літери запровадили в займенниках, що стосуються Бога, — у King James Version їх немає.
  • Лапок не додали. NKJV, як і King James Version, не позначає прямої мови, тож читачам і далі доводиться самим зʼясовувати, де закінчується мовлення.

Що в ній зберегли

Багато чого зберегли навмисно. NKJV зберігає будову речень King James Version всюди, де це дозволяє сучасна англійська, і багато найвідоміших її висловів. У Псалмі 23 вона й далі читає «The LORD is my shepherd; I shall not want». Вона зберігає «LORD» великими літерами для Божого імені, як і King James Version (див. Чим відрізняються переклади Біблії). Вона зберігає звичай King James друкувати курсивом слова, які перекладачі додали заради зрозумілості англійською. І вона зберігає традиційні переклади King James Version у спірних місцях тлумачення, як-от «virgin» («діва») в Ісаї 7:14.

Насамперед вона зберігає Прийнятий текст у Новому Заповіті. У Старому Заповіті NKJV користувалася сучасним виданням масоретського давньоєврейського тексту, Biblia Hebraica Stuttgartensia, але воно відрізняється від давньоєврейського тексту, з якого перекладала King James Version, набагато менше, ніж сучасні грецькі тексти відрізняються від Прийнятого тексту.

Виноски: NU і M

Найвідмітніша риса NKJV — у її виносках. Замість того щоб мовчки вибрати грецький текст, вона друкує Прийнятий текст і зазначає, де від нього відрізняються два інші тексти:

  • NU позначає читання критичного тексту, надрукованого в грецькому Новому Заповіті Нестле-Аланда і у виданні Обʼєднаних біблійних товариств, — тексту, з якого перекладено більшість сучасних перекладів.
  • M позначає читання Тексту більшості (Majority Text) — читання більшості збережених грецьких рукописів. NKJV користувалася виданням, яке підготували Зейн Годжес і Артур Фарстад, The Greek New Testament According to the Majority Text (1982), яке теж видало Thomas Nelson.

Передмова подає це як можливість для читачів судити самим, не стверджуючи, що якась одна традиція завжди має рацію.

Примітки виявляють цікаві закономірності. Іноді Прийнятий текст стоїть сам проти обох інших. Найясніший приклад — 1 Івана 5:7–8, уривок, відомий як Comma Johanneum, «Іванова вставка»:

For there are three that bear record in heaven, the Father, the Word, and the Holy Ghost: and these three are one. (1 John 5:7, KJV)

(«Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці троє — одне».)

NKJV зберігає ці слова у своєму тексті, але її примітка каже, що і NU, і M їх не мають і що їх містить лише кілька дуже пізніх грецьких рукописів. Еразм додав їх у своєму третьому виданні 1522 року, після того як зʼявився грецький рукопис, що їх містив (див. Коли рукописи розходяться). World English Bible, яка йде за Текстом більшості, читає просто:

For there are three who testify: (1 John 5:7, WEB)

(«Бо троє свідчать:»)

Інший приклад — наприкінці Біблії. У рукописі Обʼявлення, яким користувався Еразм, бракувало кількох останніх віршів, і він заповнив прогалину почасти перекладом із латинської Вульгати. Тому в Обʼявленні 22:19 King James Version каже, що Бог відніме частку людини «out of the book of life» («з книги життя»); майже всі грецькі рукописи читають «дерева життя», і примітка NKJV фіксує цю відмінність. World English Bible читає:

If anyone takes away from the words of the book of this prophecy, may God take away his part from the tree of life, and out of the holy city, which are written in this book. (Revelation 22:19, WEB)

(«Якщо хтось відніме щось від слів книги цього пророцтва, нехай Бог відніме його частку від дерева життя і від святого міста, про які написано в цій книзі».)

В інших місцях Прийнятий текст і Текст більшості погоджуються проти критичного тексту, наприклад, містячи Дії апостолів 8:37 у тій чи іншій формі або довше закінчення Марка. Тож примітки показують читачам, що «грецький текст» — не щось одне, і це цінно, хоч би якому текстові хтось віддавав перевагу.

Як її прийняли

NKJV добре продавалася і здобула тривке місце, особливо серед читачів, які цінували традицію King James, але вважали її англійську складною. Нею користуються і в церквах, що читають King James Version на богослужінні й хочуть мати поруч легший текст, і читачі, які віддають перевагу Прийнятому текстові, але не англійській 1611 року.

Її критикували з двох боків.

  • Науковці, які віддають перевагу критичному текстові, доводили, що це осучаснення тексту, від якого слід було відмовитися, і що, друкуючи Прийнятий текст в основному тексті, а краще засвідчені читання лише у виносках, вона віддає почесне місце слабшим свідченням.
  • Деякі захисники King James Version доводили, що вона відходить від перекладу 1611 року частіше, ніж підказує її назва, і що її примітки NU і M спонукають читачів сумніватися в тексті, який лежить перед ними.

Інші зауважували, що її англійська, хоч і сучасна, зберігає довгі, переобтяжені підрядними реченнями фрази King James Version, які деяким читачам важчі, ніж переклад, написаний свіжою сучасною англійською.

Рух «лише King James»

Меншість англомовних християн вважає, що King James Version має бути єдиною англійською Біблією, якою користуються. Погляди, обʼєднані цією назвою, дуже різні, і їх варто розрізняти.

  • Перевага King James Version через її красу, тривале вживання на богослужіннях і звичність. Багато хто з тих, хто так думає, нічого не має проти інших перекладів.
  • Перевага Прийнятого тексту. Деякі, як-от науковець Едвард Ф. Гіллз у книзі The King James Version Defended (1956), доводили, що Боже провидінське збереження Писання видно в тексті, яким церква справді користувалася, і що Прийнятий текст представляє його найкраще. Організації на зразок Тринітарного біблійного товариства (Trinitarian Bible Society) дотримуються одного з варіантів цієї позиції. Ті, хто її поділяє, часто приймають сам принцип перекладу Прийнятого тексту сучасною мовою, хоча не завжди NKJV.
  • Віра в те, що сама King James Version унікально збережена чи натхненна англійською, тож вона може виправляти грецький і давньоєврейський тексти там, де вони відрізняються. Це меншість у меншості.

Сучасний рух часто виводять від книги Бенджаміна Вілкінсона Our Authorized Bible Vindicated (1930), а популяризувала його антологія Девіда Отіса Фуллера Which Bible? (1970). Йому докладно відповідали такі науковці, як Д. А. Карсон у The King James Version Debate (1979) і Джеймс Р. Вайт у The King James Only Controversy (1995). Його критики зазначають, що самі перекладачі King James не претендували на остаточність. У своїй передмові вони описали свою працю як спробу «to make a good one better» («зробити добрий [переклад] кращим») і написали:

we do not deny, nay we affirm and avow, that the very meanest translation of the Bible in English, set forth by men of our profession ... containeth the word of God, nay, is the word of God.

(«ми не заперечуємо, ба навіть стверджуємо і визнаємо, що навіть найскромніший переклад Біблії англійською, виданий людьми нашого віросповідання ... містить слово Боже, ба навіть є словом Божим».)

Вони також друкували альтернативні переклади на берегах і переглядали текст у пізніших виданнях. Захисники відповідають, що питання не в тому, що перекладачі думали про власну працю, а в тому, що Бог зберіг у вжитку церков.

Спільне питання

За суперечками про ці дві Біблії стоїть питання, на яке має відповісти кожен переклад: який грецький текст перекладати? Відповідь NKJV була такою: перекласти один, а інші показати у виносках. Це чесний спосіб поводитися з розбіжністю, і це єдине місце, де більшість читачів англійських Біблій узагалі може побачити текстологічне питання.

Open Word Bible бере інший текст, але має схоже ставлення. Його Новий Заповіт перекладено з грецького Нового Заповіту SBL, сучасного критичного видання, а Старий Заповіт — із Вестмінстерського Ленінградського кодексу. Там, де рукописи розходяться, записи з обґрунтуванням про це кажуть і пояснюють вибір, щоб читачі, які віддають перевагу іншому текстові, могли точно побачити, де він щось змінив би. Чернетки підготовлено за допомогою ШІ, і вони чекають перевірки названими рецензентами-людьми; King James і New King James використовуються лише для порівняння; а сам переклад поширюється за CC0.

Джерела

  • Farstad, Arthur L. The New King James Version: In the Great Tradition. Nashville: Thomas Nelson, 1989.
  • “Preface.” The Holy Bible, New King James Version. Nashville: Thomas Nelson, 1982.
  • Hodges, Zane C., and Arthur L. Farstad, eds. The Greek New Testament According to the Majority Text. Nashville: Thomas Nelson, 1982.
  • Carson, D. A. The King James Version Debate: A Plea for Realism. Grand Rapids: Baker, 1979.
  • White, James R. The King James Only Controversy: Can You Trust Modern Translations? Minneapolis: Bethany House, 1995; 2nd ed. 2009.
  • Hills, Edward F. The King James Version Defended. Des Moines: Christian Research Press, 1956.
  • Metzger, Bruce M. A Textual Commentary on the Greek New Testament. 2nd ed. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1994.
  • Norton, David. A Textual History of the King James Bible. Cambridge: Cambridge University Press, 2005.
  • Smith, Miles. “The Translators to the Reader.” Preface to The Holy Bible. London: Robert Barker, 1611.
  • Біблійні цитати взято з King James Version і World English Bible (обидві — суспільне надбання), як позначено; NKJV цитовано лише короткими висловами. Українські переклади в дужках зроблено для цієї статті.