Близько трьохсот років англійською Біблією для більшості англомовних людей була King James Version (Біблія короля Якова), видана 1611 року. У Британії її зазвичай називають Authorized Version («Уповноважена версія»). Її вислови вплетені в англійську мову, і багато церков і читачів користуються нею й сьогодні.

Її легко уявити єдиним натхненним актом генія. Справжня історія буденніша і цікавіша: комісія приблизно з пʼятдесяти вчених, набір правил, довгий ряд давніших перекладів, найкращі друковані давньоєврейські та грецькі тексти того часу і друкарі, які помилялися.

Конференція в Гемптон-Корті

Коли Яків VI Шотландський 1603 року став Яковом I Англійським, англійська церква була розділена. Пуритани хотіли подальших реформ; єпископи хотіли зберегти устрій, установлений за Єлизавети I. У січні 1604 року Яків скликав конференцію в палаці Гемптон-Корт, щоб вислухати обидві сторони.

Другого дня Джон Рейнолдс (Rainolds, або Reynolds), президент оксфордського коледжу Корпус-Крісті і провідний пуританський учений, запропонував новий переклад Біблії, сказавши, що наявні не відповідають оригіналу. Більшість інших його прохань відхилили, але за це Яків ухопився. Йому не подобалися примітки на берегах Женевської Біблії, деякі з яких він вважав небезпечними для королівської влади (див. Від Ковердейла до Женеви: англійські Біблії до 1611 року), і нова Біблія для всієї церкви, без таких приміток, його цілком влаштовувала.

Шість груп

Роботу організував Річард Бенкрофт, єпископ Лондонський, а невдовзі архієпископ Кентерберійський. Перекладачів поділили на шість «груп» (companies), по дві у Вестмінстері, Оксфорді та Кембриджі:

  • Перша вестмінстерська: від Буття до 2 Царів, під проводом Ланселота Ендрюса.
  • Перша кембриджська: від 1 Хронік до Пісні над піснями.
  • Перша оксфордська: від Ісаї до Малахії.
  • Друга оксфордська: Євангелія, Дії апостолів і Обʼявлення.
  • Друга вестмінстерська: послання Нового Заповіту.
  • Друга кембриджська: апокрифи.

Зберігся список 1604 року з пʼятдесяти чотирьох імен, але дехто помер або його замінили, і в переліках перекладачів, які справді працювали, зазвичай близько сорока семи осіб. Вони були серед найкращих знавців давньоєврейської та грецької в Англії. Про Ендрюса, згодом єпископа Вінчестерського, казали, що він знав пʼятнадцять мов. Джон Бойс із Кембриджа читав давньоєврейською ще в дитинстві. Сам Рейнолдс працював в оксфордській групі, що перекладала пророків, аж до своєї смерті 1607 року, ще до завершення праці. У групах були і пуритани, і консервативні церковники, і результат не належав жодній партії.

Правила

Бенкрофт видав пʼятнадцять правил. Серед них:

  • Слід триматися Bishops’ Bible (Єпископської Біблії) і змінювати її «так мало, як дозволить істина оригіналу».
  • Слід зберігати старі церковні слова, як-от «church» («церква»), а не «congregation» («громада»), — свідомий відхід від Тиндейла і Женевської Біблії.
  • Коли слово мало кілька можливих значень, слід було зберігати те, яке «найчастіше вживала більшість давніх отців», якщо воно пасувало до уривка.
  • Приміток на берегах не мало бути, хіба що для пояснення давньоєврейських або грецьких слів, які не можна коротко передати в тексті.
  • Кожен перекладач у групі мав працювати над тими самими розділами, група мала погодити текст, а праця кожної групи надсилалася іншим на перевірку.
  • Там, де вони краще узгоджувалися з текстом, слід було використовувати переклади Тиндейла, Метью, Ковердейла, Вітчерча (Great Bible, Велика Біблія) і Женевський.

На практиці перекладачі пішли значно далі за Єпископську Біблію. Дослідники, які порівнювали тексти, вважають, що значна частина Нового Заповіту King James через Єпископську й Женевську Біблії досі сягає Вільяма Тиндейла (див. Вільям Тиндейл і англійський Новий Заповіт). Вони також спиралися на католицький Реймський Новий Заповіт, особливо на його лексику латинського походження.

З чого вони перекладали

Для Старого Заповіту перекладачі працювали з давньоєврейського тексту Рабиністичної Біблії, надрукованої у Венеції Даніелем Бомбергом, з масоретським текстом, який передали юдейські переписувачі (див. Масорети). Для Нового Заповіту вони користувалися друкованими грецькими виданнями в традиції, яку започаткував Еразм 1516 року, насамперед виданнями Робера Етьєна і Теодора Бези, — текстом, який згодом назвали Textus Receptus («Прийнятим текстом») (див. Від рукописів до друкованих Біблій). Вони зверталися до латинської Вульгати, арамейських таргумів, сирійського перекладу і до сучасних їм латинських, французьких, італійських, іспанських і німецьких версій.

Вони ніколи не сказали точно, за яким грецьким виданням ішли, бо не йшли за жодним одним. 1881 року кембриджський учений Ф. Г. А. Скрівенер відтворив грецький текст, що лежить в основі їхнього Нового Заповіту. Це здебільшого видання Бези 1598 року, з близько 190 читаннями, узятими з інших друкованих видань.

Остаточна комісія для перегляду збиралася в Лондоні близько 1610 року. Нотатки, які там робив Джон Бойс, знову знайшли у XX столітті, і 1969 року їх опублікував Ворд Аллен. Вони показують, як комісія сперечалася за окремі слова, ритм і зміст, а також про те, скільки пояснювати. Остаточний текст через друк провели Майлз Сміт і Томас Білсон.

1611: перше видання

Нову Біблію надрукував у Лондоні 1611 року Роберт Баркер, королівський друкар. Це був великий фоліант для читання в церкві. На титульній сторінці сказано, що вона «призначена для читання в церквах»; попри назву «Authorized Version», не збереглося жодного запису про офіційний акт, яким її було б уповноважено.

Перше видання показує, яким перекладачі хотіли бачити текст. Слова, додані в англійському тексті, які не мали прямого відповідника в оригіналі, набирали прямим латинським шрифтом (roman), щоб вони вирізнялися серед готичного тексту; пізніші видання, надруковані латинським шрифтом, позначали їх натомість курсивом. На берегах подавалися інші варіанти перекладу і дослівні значення, за одним підрахунком загалом понад 8000 приміток. На початку кожного розділу друкувався його короткий зміст.

Вона також містила апокрифи — книги, які є в грецькому та латинському Старому Заповіті, але відсутні в давньоєврейському, надруковані між Заповітами, як того очікувала Англіканська церква. Від XIX століття більшість видань, особливо видання біблійних товариств, їх пропускали.

Помилки друкарів

Надрукувати вручну книжку такого обсягу було важко, і в неї закрадалися помилки. Два видання 1611 року розходяться в Рут 3:15: в одному сказано, що «he went into the city» («він пішов до міста»), у другому — «she went» («вона пішла»). Колекціонери називають їх Біблією «He» і Біблією «She». World English Bible читає «he», що узгоджується зі стандартним давньоєврейським текстом, хоча деякі рукописи і переклади читають «she».

Найганебніша помилка сталася 1631 року, коли у виданні, яке надрукували Баркер і Мартін Лукас, пропустили слово «not» у сьомій заповіді, тож вона звучала: «Thou shalt commit adultery» («Чини перелюб»). Цю Wicked Bible («Нечестиву Біблію») вилучили, друкарів тяжко оштрафували, і збереглося лише кілька примірників.

Слово перекладачів

Перекладачі передували Біблії довгим нарисом «The Translators to the Reader» («Перекладачі до читача»), який написав Майлз Сміт. Сучасні видання зазвичай його пропускають, і це шкода, бо він показує, як самі перекладачі бачили свою працю. Вони обстоювали сам переклад:

Translation it is that openeth the window, to let in the light.

(«Саме переклад відчиняє вікно, щоб упустити світло».)

Вони хотіли Писання мовою, яка «may be understood even of the very vulgar», тобто яку зрозуміють навіть прості люди. Вони наполягали, що не мали на меті замінити давніші англійські Біблії, а хотіли «to make a good one better» — зробити добру ще кращою. Свої варіанти на берегах вони виправдовували словами Августина, «that variety of Translations is profitable for the finding out of the sense of the Scriptures» (що різноманітність перекладів корисна, щоб знайти зміст Писання), і доводили, що там, де слово непевне, чесніше показати сумнів, ніж приховати його. І вони пояснювали, що не привʼязували себе «to an uniformity of phrasing, or to an identity of words» (до одноманітності висловів чи тотожності слів), віддаючи перевагу різноманітності там, де дозволяв зміст.

Повільне визнання

King James Version перемогла не одразу. Учений Гʼю Бротон, якого не включили до комісії, гостро її критикував. Женевська Біблія залишалася популярною ще кілька десятиліть; її друкували приблизно до 1644 року, а деякі видання подавали текст King James разом із женевськими примітками. Лише після Реставрації 1660 року King James Version безперечно стала англійською Біблією.

Виправлення тексту: від 1629 до 1769 року

Тим часом її текст тихо виправляли. Біблія King James, яку більшість людей читає сьогодні, — це не зовсім текст 1611 року.

Перші ретельні редакції підготувала університетська друкарня в Кембриджі. Її видання 1629 року виправило багато друкарських помилок. Видання 1638 року, повʼязане з ученими Томасом Гоудом, Семюелом Вордом, Джозефом Мідом і Джоном Бойсом, пішло далі: виправило помилки, зробило вживання курсиву послідовнішим, а подекуди наблизило англійський текст до оригіналу. Воно залишалося стандартним текстом понад сто років.

До XVIII століття друкарі накопичили власні дрібні зміни, а англійський правопис устоявся. Френсіс Сойєр Перріс із Кембриджа підготував переглянутий текст, опублікований 1760 року і перевиданий у гарному фоліанті 1762 року. Спираючись на його працю, Бенджамін Блейні з Оксфорда видав текст 1769 року, уніфікувавши правопис, пунктуацію і курсив та додавши багато посилань на берегах. Більшість Біблій King James, які друкують сьогодні, ідуть за текстом Блейні. Зміни порівняно з 1611 роком стосуються здебільшого правопису й дрібниць, але їх тисячі. Текст 1611 року в Левит 25:5, наприклад, говорить про те, що росте «of it owne accord» («само собою»); сучасний текст читає «of its own accord». Скрівенер 1873 року і Девід Нортон 2005 року підготували критичні видання, які намагаються відновити те, що мали на увазі перекладачі.

Її мова

Англійська мова King James Version була трохи старомодною вже 1611 року. Її «thee» і «thou» та дієслова із закінченням «-eth» належали старішим Бібліям, які вона переглядала, не менше, ніж тодішньому мовленню. У Матвія 5:13 сіль, що втратила смак, ще позначена займенником «his» («його»), по-старому:

Ye are the salt of the earth: but if the salt have lost his savour, wherewith shall it be salted?

(«Ви — сіль землі; але якщо сіль утратить свій смак, чим її посолити?»)

Перекладачі також трималися давньоєврейського і грецького тексту ближче, ніж уявляє собі багато читачів. Такі вислови, як «and it came to pass» («і сталося»), «the face of the earth» («лице землі») і «the fruit of thy body» («плід твого лона»), — це давньоєврейські ідіоми, перенесені в англійську слово в слово. З часом вони перестали звучати чужоземно і почали звучати біблійно.

У чому вона мала рацію

King James Version створювали для того, щоб читати вголос у церкві людям, багато з яких не вміли читати. Її ритм доносить зміст через слух, і це одна з причин, чому її вислови закріпилися. Ісая 40:1 показує цей ефект:

Comfort ye, comfort ye my people, saith your God.

(«Утішайте, утішайте мій народ, каже ваш Бог».)

Для свого часу це був і ретельний переклад. Перекладачі працювали з давньоєврейського і грецького тексту, зверталися до всього, що було доступне, і перевіряли роботу одне одного. Їхній курсив показував читачеві, що було додано. Їхні примітки на берегах показували, де вони не були певні. Це звички чесності, від яких багато пізніших Біблій відмовилися.

Де сучасні переклади відрізняються і чому

Сучасні переклади відрізняються від King James Version з трьох головних причин.

Перша — текст. Від 1611 року вчені знайшли тисячі грецьких рукописів, багато з яких набагато давніші за ті, що лежали в основі друкованих видань Еразма і Бези (див. Як працює текстологія). Кілька віршів Нового Заповіту King James тепер вважають пізнішими додатками. Найвідоміший — 1 Івана 5:7:

For there are three that bear record in heaven, the Father, the Word, and the Holy Ghost: and these three are one.

(«Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух; і ці троє — одне».)

Слів про Отця, Слово і Духа немає в жодному грецькому рукописі до пізнього Середньовіччя, і Еразм додав їх до свого грецького тексту лише 1522 року. Інші приклади — заключні слова хвали в Господній молитві в Матвія 6:13 і відповідь Филипа в Дії 8:37. Open Word Bible у кожному з цих випадків іде за грецьким Новим Заповітом SBL і записує довше читання та причини в записі речення (див. Коли рукописи розходяться).

Друга — знання мов. Давньоєврейську і грецьку сьогодні розуміють краще, особливо рідкісні слова Старого Заповіту. Деякі зміни прості. У Євреїв 4:8 King James Version каже «if Jesus had given them rest» («якби Ісус дав їм спочинок»), бо грецька форма імені Ісуса Навина та сама, що й імені Ісуса. Вірш говорить про Ісуса Навина, і Збалансований рівень Open Word Bible так і каже:

Якби Ісус Навин увів їх у спочинок, Бог не говорив би згодом про інший день.

До євреїв 4:8 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

У Дії 12:4 King James Version каже, що Ірод мав намір вивести Петра до народу «after Easter» («після Великодня»), зберігаючи слово Тиндейла; у грецькому стоїть слово, яке вона всюди інде перекладає «Passover» («Пасха», юдейське свято).

Третя — сама англійська мова. Від 1611 року значення слів змістилися, тож те саме речення сучасний читач може тепер зрозуміти інакше (див. Англійські переклади після King James).

Її вплив

Мало які книжки так сформували англійську мову. Лінгвіст Девід Кристал нарахував у сучасній англійській 257 ідіом, які походять з King James Version або стали поширеними завдяки їй, зауваживши при цьому, що більшість із них уже були в давніших перекладах, особливо в Тиндейла. Такі вислови, як «the powers that be» («влада, що існує», Римлян 13:1), «a law unto themselves» («самі собі закон», Римлян 2:14) і «the skin of my teeth» («шкіра моїх зубів», Йов 19:20), перейшли в повсякденне мовлення. Чарлз Дженненс узяв слова для «Месії» Генделя (Messiah, 1742) з неї та з псалмів Молитовника (Prayer Book).

Довгий час King James Version була також мірилом, за яким оцінювали всі новіші переклади. Невелика кількість церков і досі вважає, що слід користуватися лише нею. Для більшості читачів це Біблія, слова якої вони знають, навіть якщо ніколи її не відкривали.

Зробити добру ще кращою

Перекладачі King James упізнали б деякі цілі Open Word Bible. Вони працювали з давньоєврейського і грецького тексту, будували на давніших перекладах і показували варіанти на берегах, а не вдавали певність. Open Word Bible розвиває цю останню практику далі: до кожного речення є запис з обґрунтуванням, де перелічено рішення, що стоять за ним, разом із розглянутими варіантами. Його Новий Заповіт перекладено з грецького Нового Заповіту SBL, а Старий Заповіт — з Вестмінстерського Ленінградського кодексу, видань, що спираються на давніші й кращі свідчення, ніж ті, якими могли користуватися перекладачі 1611 року. На відміну від них, це молода чернетка, створена за допомогою ШІ, яка досі чекає на названих на імʼя рецензентів. І, як King James Version сьогодні в більшій частині світу, вона вільна від авторського права, хоча й зі свідомого вибору, а не через давність.

Джерела

  • Allen, Ward, ed. Translating for King James: Notes Made by a Translator of King James’s Bible. Nashville: Vanderbilt University Press, 1969.
  • Campbell, Gordon. Bible: The Story of the King James Version, 1611–2011. Oxford: Oxford University Press, 2010.
  • Crystal, David. Begat: The King James Bible and the English Language. Oxford: Oxford University Press, 2010.
  • McGrath, Alister. In the Beginning: The Story of the King James Bible and How It Changed a Nation, a Language, and a Culture. New York: Doubleday, 2001.
  • Nicolson, Adam. God’s Secretaries: The Making of the King James Bible. New York: HarperCollins, 2003.
  • Norton, David. A Textual History of the King James Bible. Cambridge: Cambridge University Press, 2005.
  • Norton, David. The King James Bible: A Short History from Tyndale to Today. Cambridge: Cambridge University Press, 2011.
  • Pollard, Alfred W., ed. Records of the English Bible. London: Oxford University Press, 1911.
  • Scrivener, F. H. A. The Authorized Edition of the English Bible (1611), Its Subsequent Reprints and Modern Representatives. Cambridge: Cambridge University Press, 1884.
  • Scrivener, F. H. A., ed. The New Testament in the Original Greek according to the Text Followed in the Authorised Version. Cambridge: Cambridge University Press, 1881.
  • Metzger, Bruce M. A Textual Commentary on the Greek New Testament. 2nd ed. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1994.
  • Smith, Miles. “The Translators to the Reader.” Preface to The Holy Bible. London: Robert Barker, 1611.
  • Біблійні цитати англійською взято з World English Bible (суспільне надбання), крім тих місць, де стаття цитує історичний переклад; український переклад у дужках зроблено для цієї статті.