До винайдення друкарства кожен примірник Нового Заповіту робили вручну. Збереглося понад пʼять тисяч грецьких рукописів, від клаптиків папірусу до повних Біблій, і немає двох цілком однакових. Більшість розбіжностей дрібні: написання слова, порядок слів, доданий чи пропущений артикль. Деякі більші. Дослідники називають ці розбіжності різночитаннями, а працю, що їх зважує, — текстологією. Про сам метод див. Як текстологія відновлює текст.
Переклад мусить вирішити, які саме слова він перекладає. Ця стаття пояснює, як це робить Open Word Bible і що бачить читач, коли рукописи розходяться.
Один незмінний текст
Open Word Bible перекладає одне опубліковане видання грецького тексту: грецький Новий Заповіт SBL за редакцією Майкла Голмса, виданий 2010 року, закріплений у точній версії. Його редактор зважив рукописи і надрукував текст, який вважав найімовірніше первісним. Для Старого Заповіту основою є Вестмінстерський Ленінградський кодекс — цифрове видання найдавнішого повного рукопису давньоєврейської Біблії. Робота з незмінних видань означає, що кожне слово перекладу можна простежити до відомого вихідного тексту, а кожен результат можна згодом перевірити ще раз. Див. Чому ми ніколи не набираємо грецьку чи давньоєврейську вручну.
Іти за виданням не означає приховувати його вибір. Там, де рукописи розходяться так, що читач міг би це помітити, запис речення містить смислове рішення в категорії різночитання. Воно називає прочитання, за яким іде переклад, наводить інші варіанти і простою мовою пояснює свідчення. У вже перекладених книгах таких рішень понад тисяча.
Коли є виноска
Не кожне різночитання потребує виноски. В Івана 3:16 багато рукописів читають «свого Сина», тоді як деякі з найдавніших мають «Сина». Переклад і так потребує «свого», зміст той самий, і запис згадує різночитання без виноски.
Коли різночитання змінює те, що зрозумів би читач, виноска є. Приклад — Ефесян 1:1. Майже всі пізніші рукописи адресують лист віруючим ἐν Ἐφέσῳ, «в Ефесі». У деяких із найдавніших, серед них папірус P46 і перші руки Синайського та Ватиканського кодексів, цих слів немає. Переклад іде за виданням SBL і зберігає «в Ефесі», а виноска подає коротше прочитання. Запис додає, що в листі немає особистих привітань і що він говорить про віру читачів як про те, про що Павло чув, тож його могли написати для кількох церков провінції Азія, головним містом якої був Ефес.
Як зважують свідчення
Записи раз у раз ставлять ті самі кілька запитань. Це звичайні інструменти текстології, сказані простими словами:
- Наскільки давні свідки? Прочитання, яке є в папірусах II і III століть та у великих кодексах IV століття, Синайському й Ватиканському, з самого початку має вагомі підстави.
- Наскільки широко воно поширене? Прочитання, яке трапляється в різних регіонах і в ранніх перекладах латиною, сирійською і коптською, важче пояснити помилкою одного переписувача.
- Яке прочитання пояснює інші? Переписувачі схильні були згладжувати важке, пояснювати дивне й доповнювати те, що здавалося неповним. Тому важче чи коротше прочитання часто виявляється давнішим, хоч і не завжди.
- Чи пасує воно авторові? Стиль, словник і звички автора в інших місцях теж є свідченням.
Івана 1:18 показує ці запитання в дії. Більшість пізніших рукописів називають Ісуса «єдиним Сином»; найдавніші, папіруси P66 і P75 разом із Синайським і Ватиканським кодексами, читають «єдиний Бог». Запис іде за «Богом»: це прочитання має найдавніших свідків і воно важче, а переписувачі радше змінили б його на звичне «Син», ніж навпаки. Виноска подає «Син». Див. «Єдиний» чи «єдинородний»?.
Івана 5:4: вірш, якого немає
Читачі старих Біблій іноді помічають, що в Івана 5 після вірша 3 одразу йде вірш 5. Пропущений вірш розповідає про ангела, який збурював воду в купальні Витесда, щоб перший хворий, що зайде у воду, зцілювався.
У цих портиках зазвичай лежало багато хворих: сліпих, кульгавих і паралізованих.
Запис пояснює, чому цього вірша немає в тексті. Найдавніші рукописи, серед них два ранні папіруси та Синайський і Ватиканський кодекси, його не мають. Деякі пізніші мають лише частину, інші позначають його як сумнівний, а його формулювання помітно різниться від списку до списку. Схоже, його додали, щоб пояснити те, що каже хворий у вірші 7. Номер вірша залишається порожнім, щоб посилання й далі збігалися з іншими Бібліями, а виноска подає додані слова повністю.
Ще кілька номерів віршів порожні з тієї самої причини, серед них Марка 9:44 і 9:46, Луки 17:36 і Дії 8:37. Кожен запис пояснює чому.
1 Івана 5:7: троє, що свідчать
King James Version у 1 Івана 5:7 читає: «For there are three that bear record in heaven, the Father, the Word, and the Holy Ghost: and these three are one» («Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух; і ці троє — одне»). У сучасних перекладах цих слів немає. Open Word Bible читає:
Бо є троє, що свідчать: Дух, вода і кров, і ці троє згідні між собою.
Довше формулювання відоме як Comma Johanneum. Запис пояснює, чому його пропущено. Його немає в жодному грецькому рукописі до пізнього Середньовіччя, а потім воно трапляється лише в кількох пізніх списках, у деяких із них слова дописала на полях пізніша рука. Жоден грецький письменник ранньої церкви його не цитує, навіть у суперечках IV століття про Трійцю, де воно було б найкориснішим віршем для цитування. Уперше воно зʼявляється в латинських письменників, а потім у пізніших списках латинської Біблії, імовірно як коментар до трьох свідків, який переписали в текст. Звідти воно потрапило в друкований грецький Новий Заповіт XVI століття, а отже, і в King James Version.
Запис каже також те, що потрібно почути стривоженому читачеві: учення про Трійцю не спирається на цей уривок. Виноска подає довші слова.
Івана 7:53–8:11: історія, виокремлена з тексту
Історія про жінку, взяту в перелюбі, — найбільший такий випадок в Івана. Її немає в найдавніших рукописах Євангелія від Івана, серед них P66 і P75, Синайський і Ватиканський кодекси, і в ранніх перекладах іншими мовами. Перший відомий рукопис, що її має, — Кодекс Бези V століття. У пізніших списках вона трапляється в різних місцях: тут, після Івана 7:36 чи 7:44, наприкінці Євангелія від Івана або в Луки після 21:38. Її стиль і словник відрізняються від решти Євангелія від Івана. Вона згадує книжників і Оливну гору, про які Іван більше ніде не говорить.
Багато дослідників вважають, що це давня й правдива розповідь про Ісуса, яку передавали поза Євангелієм від Івана і згодом вписали в нього. Open Word Bible друкує її на звичному місці, виокремлюючи квадратними дужками, що відкриваються в 7:53 і закриваються наприкінці 8:11:
[Потім усі розійшлися по домівках. А Ісус пішов на Оливну гору.
Запис розглядав два інші варіанти: пропустити уривок і подати його лише в примітці або надрукувати його як звичайний текст Івана. Він вибрав середній шлях, яким іде й видання SBL. Запис обережний щодо того, що показують свідчення. Вони показують, що уривка не було в найдавніших списках Євангелія від Івана. Вони не вирішують, чи відбулися ці події.
Закінчення Євангелія від Марка
Євангеліє від Марка ставить найбільше питання з усіх. Два найдавніші повні рукописи Нового Заповіту, Синайський і Ватиканський, обидва IV століття, закінчують Марка віршем 16:8, де жінки тікають від порожнього гробу: ἐφοβοῦντο γάρ, «бо вони боялися».
Більшість рукописів, майже всі пізніші, продовжують дванадцятьма віршами, відомими як довше закінчення (16:9–20). Запис зазначає, що його стиль і словник відрізняються від решти Євангелія від Марка, що воно представляє Марію Магдалину так, ніби її щойно не назвали в 16:1, і що його розповіді про появи воскреслого Ісуса звучать як підсумок тих, що є в Луки, Івана і Діях. Деякі рукописи мають натомість коротке закінчення з одного-двох речень, а кілька мають обидва.
Open Word Bible іде за виданням SBL, яке друкує обидва закінчення після 16:8 і позначає їх як давні й широко читані, але такі, що не належать до первісного тексту. Переклад подає обидва з виносками. Друге рішення позначено як під питанням, бо рукописи на нього відповісти не можуть: чи хотів Марко закінчити словами «бо вони боялися», чи його закінчення загубилося? Книга, що закінчується грецьким словом «бо», — дуже незвичайна. Дехто вважає, що остання сторінка найдавнішого списку загубилася. Інші думають, що Марко навмисне закінчив тут, залишивши читача біля порожнього гробу з обітницею з 16:7. Запис подає обидва погляди і не вибирає між ними.
Коли свідчення рівноважні
Деякі різночитання не розвʼязані навіть серед уважних дослідників, і записи так і кажуть. Луки 22:43–44, де ангел зміцнює Ісуса в Гетсиманії, а його піт падає, наче краплі крові, відсутні в кількох важливих ранніх свідках, серед них P75 і Ватиканський кодекс, але є в інших, серед них перша рука Синайського кодексу і Кодекс Бези, і їх знали письменники II століття. Ісусова молитва з хреста в Луки 23:34 має подібний розподіл свідчень:
Ісус же промовляв: «Отче, прости їм. Вони не знають, що роблять.»
В обох місцях переклад іде за виданням SBL і зберігає ці слова. Він позначає рішення як під питанням, подає інше прочитання у виносці і записує аргументи обох сторін: переписувачі могли додати ці слова або пропустити їх, бо ті їх бентежили.
І Старий Заповіт теж
Різночитання стосуються не лише Нового Заповіту. Серед сувоїв Мертвого моря є майже повний список Ісаї, Великий сувій Ісаї, переписаний понад тисячу років раніше за Ленінградський кодекс. Вони дуже близькі, але не в кожному слові. У книзі Ісаї записи Open Word Bible зважують десятки прочитань сувою, зазвичай зберігаючи давньоєврейський текст Ленінградського кодексу і зазначаючи формулювання сувою.
Зрідка запис іде натомість за сувоєм. В Ісаї 14:4 традиційний давньоєврейський текст має слово, яке більше ніде не трапляється і значення якого невідоме. Сувій має слово, що відрізняється однією літерою і означає «натиск» чи «лютування», і грецька Септуагінта вказує в той самий бік. Переклад іде за сувоєм, позначає рішення як під питанням і дає виноску. Див. Великий сувій Ісаї.
Перевірка за свідченнями
Більшість рішень щодо різночитань закінчуються проханням: рецензент має перевірити це за апаратом — науковим переліком прочитань рукописів, надрукованим разом із виданням. Деякі записи йдуть далі й кажуть, що якусь подробицю подано з памʼяті і її треба перевірити. Ця чесність важлива. Перші чернетки створено за допомогою ШІ, а стислий виклад свідчень рукописів — саме те, що науковець-людина має перевірити, свідок за свідком. Доки цього не зробить названий рецензент, запис залишається чернеткою. Див. Переклад за допомогою ШІ і перевірка людиною.
Ніщо з цього не повинно тривожити читача. Великих різночитань мало, вони добре відомі, і кожен сучасний переклад має справу з тими самими. Open Word Bible додає лише те, що причини можна прочитати, вірш за віршем. Відкрийте Марка 16 або Івана 8, щоб їх побачити.
Джерела
- Michael W. Holmes, ed., The Greek New Testament: SBL Edition (Society of Biblical Literature and Logos Bible Software, 2010).
- Bruce M. Metzger, A Textual Commentary on the Greek New Testament, 2nd ed. (Deutsche Bibelgesellschaft, 1994).
- Bruce M. Metzger and Bart D. Ehrman, The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration, 4th ed. (Oxford University Press, 2005).