Більшу частину своєї історії кожен примірник Біблії був неповторним. Кожен писали вручну, і кожен мав власні дрібні помилки й виправлення. Винайдення друку рухомими літерами в XV столітті це змінило. Уперше можна було виготовити тисячі однакових примірників одного тексту. Це був великий дар, але він приніс і нову проблему: текст, який випадково надрукували першим, міг закріпитися на століття разом з усіма помилками.
Ця стаття розповідає історію друкованої Біблії від Ґутенберґа до критичних видань, якими користуються перекладачі сьогодні.
Ґутенберґ і латинська Біблія
Першою великою книжкою, надрукованою в Європі рухомими літерами, була Біблія: латинська Вульгата, яку Йоганн Ґутенберґ надрукував у Майнці близько 1455 року. Вульгата — це переклад, зроблений здебільшого Єронімом близько 400 року н. е., який став Біблією західної церкви. Біблія Ґутенберґа була друкованим наслідуванням рукопису: два стовпці по сорок два рядки і місце, залишене для оздоблення вручну.
Текст самої Вульгати тисячу років переписували вручну, і він мав багато різночитань. Пізніше, після Тридентського собору, Католицька церква видала офіційне видання — Сиксто-Климентинську Вульгату 1592 року.
Перші друковані єврейські Біблії
Єврейські друкарі швидко взялися до нової техніки. Перша повна друкована єврейська Біблія вийшла в Сончіно в Італії 1488 року. Найвпливовішим раннім виданням була Друга рабинська Біблія, яку надрукував у Венеції християнський друкар Даніель Бомберг у 1524–1525 роках, а впорядкував Яаков бен Хаїм, юдейський учений, який зібрав і порівняв рукописи та надрукував масоретські примітки поряд із текстом, разом з арамейськими таргумами і середньовічними коментарями.
Видання бен Хаїма на чотири століття стало стандартним єврейським текстом. На ньому ґрунтувався Старий Заповіт у King James Version і перші два видання Biblia Hebraica Кіттеля (1906 і 1913). Лише 1937 року третє видання Biblia Hebraica перейшло на давніший і авторитетніший Ленінградський кодекс (див. Алеппський і Ленінградський кодекси).
Еразм і перший грецький Новий Заповіт
Грецький Новий Заповіт зʼявився пізніше. Першим його надрукували в складі Комплютенської Поліглоти, величезної багатомовної Біблії, створеної в Іспанії під орудою кардинала Хіменеса де Сіснероса. Її новозавітний том надрукували 1514 року, але всю працю випустили у світ лише близько 1520–1522 років.
Тим часом нідерландський учений Дезидерій Еразм і базельський друкар Йоганн Фробен змагалися, щоб бути першими. Novum Instrumentum omne Еразма, грецький Новий Заповіт із його власним латинським перекладом, вийшов у березні 1516 року. Його готували поспіхом. Еразм користувався кількома пізньосередньовічними рукописами, які були в Базелі, здебільшого XII століття, і подекуди позначав виправлення просто на рукописах, переданих друкареві. У його єдиному рукописі Обʼявлення бракувало останніх шести віршів, тож він переклав їх назад грецькою з латинської Вульгати і так створив кілька грецьких читань, яких немає в жодному рукописі. Сам Еразм пізніше казав, що перше видання було «радше виштовхнуте, ніж відредаговане».
Попри це, видання Еразма стало віхою. Воно дало грецький Новий Заповіт до рук учених по всій Європі; ним користувався Лютер для свого німецького перекладу (1522) і Тиндейл для свого англійського Нового Заповіту (1526).
Еразм кілька разів переглядав свій текст. Одна відома зміна стосується 1 Івана 5:7–8. Перші два його видання не мали слів про «Отця, Слово і Святого Духа» на небі, так званої Comma Johanneum, бо їх не було в його грецьких рукописах. Після критики він вніс їх у третє видання (1522), коли зʼявився грецький рукопис, що їх містив. Цей рукопис, який нині зберігається в Дубліні і відомий як Codex Montfortianus, імовірно, виготовили в XVI столітті, а самі слова не трапляються в жодному грецькому рукописі до пізнього Середньовіччя. Сучасні видання їх не мають.
Прийнятий текст
Пізніші видавці спиралися на Еразма. Паризький друкар Робер Етьєн (Стефан) видавав свої видання з 1546 року; його третє видання 1550 року було першим друкованим грецьким Новим Заповітом, що подавав на берегах читання з інших рукописів, а його видання 1551 року першим пронумерувало вірші за системою, якою користуються й досі. Женевський реформатор Теодор Беза опублікував кілька видань пізніше в тому ж столітті.
1633 року передмова до видання братів Ельзевірів із Лейдена твердила, що читач тепер має «текст, прийнятий усіма». Від цього вислову походить назва Textus Receptus, «Прийнятий текст». По суті, це був текст Еразма, Стефана і Бези, що ґрунтувався на невеликій кількості пізніх візантійських рукописів.
Перекладачі King James Version 1611 року працювали переважно з видань Бези і Стефана. Textus Receptus понад двісті років залишався стандартним друкованим грецьким Новим Заповітом.
Розділи і вірші
Номери розділів і віршів у наших Бібліях теж не первісні. Сучасний поділ на розділи зазвичай приписують Стефанові Ленґтону, викладачеві в Парижі, а згодом архієпископові Кентерберійському, який близько 1200 року працював з латинською Біблією. Масоретські рукописи вже позначали кінець кожного вірша в Старому Заповіті, а нумерація цих віршів увійшла до друкованих Біблій у XVI столітті. Видання Стефана 1551 року запровадило нумерацію віршів Нового Заповіту; першою англійською Біблією, поділеною на вірші від початку до кінця, була Женевська Біблія 1560 року. Цей поділ зручний для пошуку уривків, але іноді розриває речення чи думку в незручному місці.
Назад до рукописів
Як описано в статті Як текстологія відновлює текст, від XVII століття вчені збирали свідчення давніших рукописів і виявили, що Textus Receptus у багатьох місцях від них відрізняється. У XIX столітті видання Лахмана, Тішендорфа, Треґеллеса, а також Весткотта і Горта (1881) замінили Прийнятий текст критичними текстами, що ґрунтуються на найдавніших свідченнях. Англійська Revised Version 1881 року була першим великим англійським перекладом, який використав такий текст.
Відтоді більшість перекладів дотримується критичного тексту: сьогодні це передусім Novum Testamentum Graece Нестле-Аланда (28-ме видання, 2012) і близько споріднений з ним грецький Новий Заповіт Обʼєднаних біблійних товариств (5-те видання, 2014). Меншість учених і церков надає перевагу Textus Receptus або візантійській більшості рукописів; Моріс Робінсон і Вільям Пірпонт, наприклад, опублікували видання візантійського тексту. Відмінності між цими текстами справжні, але здебільшого невеликі; про їхнє значення йдеться в статті Наскільки надійний текст Біблії?.
Для єврейської Біблії стандартні видання тепер ґрунтуються на Ленінградському кодексі: це Biblia Hebraica Stuttgartensia (1967–1977) і її наступниця, Biblia Hebraica Quinta, робота над якою ще триває.
Від друку до цифри
Найновіша зміна — цифрова. Критичні видання тепер готують за допомогою баз даних і компʼютерного аналізу. Такі рукописи, як Синайський і Ватиканський кодекси, Алеппський кодекс і Сувої Мертвого моря, кожен може переглянути в інтернеті. А вільно ліцензовані електронні тексти дають змогу створювати інструменти й переклади, які колись вимагали б дорогих дозволів.
Open Word Bible від цього залежить. Його Новий Заповіт перекладено з грецького Нового Заповіту SBL (2010), критичного видання за редакцією Майкла Голмса, випущеного під вільною ліцензією, з лінгвістичними даними про кожне слово з MACULA Greek. Його Старий Заповіт перекладено з Вестмінстерського Ленінградського кодексу, транскрипції Ленінградського кодексу в суспільному надбанні, з даними з MACULA Hebrew та Open Scriptures Hebrew Bible. Кожне джерело закріплено в точній версії, щоб кожне слово на цьому сайті можна було з ним звірити, і жодного грецького чи давньоєврейського слова ніколи не набирають вручну (див. Чому ми ніколи не набираємо грецьку чи давньоєврейську вручну). У певному сенсі це обіцянка друкарського верстата, зроблена ще на крок далі: не лише однакові примірники тексту, а й відкритий доступ до свідчень, що за ним стоять.
Джерела
- Bentley, Jerry H. Humanists and Holy Writ: New Testament Scholarship in the Renaissance. Princeton: Princeton University Press, 1983.
- de Hamel, Christopher. The Book: A History of the Bible. London: Phaidon, 2001.
- Krans, Jan. Beyond What Is Written: Erasmus and Beza as Conjectural Critics of the New Testament. Leiden: Brill, 2006.
- Metzger, Bruce M., and Bart D. Ehrman. The Text of the New Testament. 4th ed. New York: Oxford University Press, 2005. Chapter 3.
- Norton, David. The King James Bible: A Short History from Tyndale to Today. Cambridge: Cambridge University Press, 2011.
- Robinson, Maurice A., and William G. Pierpont. The New Testament in the Original Greek: Byzantine Textform 2005. Southborough, MA: Chilton, 2005.
- Würthwein, Ernst, and Alexander Achilles Fischer. The Text of the Old Testament. 3rd ed. Grand Rapids: Eerdmans, 2014.
- Holmes, Michael W., ed. The Greek New Testament: SBL Edition. Atlanta: Society of Biblical Literature, 2010.
- Біблійні цитати подано в перекладі за World English Bible (суспільне надбання), окрім місць, де стаття дає власний дослівний переклад.