Ця серія простежила шлях Біблії від першого запису, через покоління переписувачів, до рукописів і друкованих видань, що лежать в основі сучасних перекладів. Ця остання стаття ставить питання, яке стоїть за всіма іншими: наскільки впевнено ми можемо сказати, що Біблія, яку ми читаємо сьогодні, каже те, що написали її автори?

Є дві прості відповіді, і обидві хибні. Одна каже, що переписувачі так зіпсували текст, що ми не можемо знати, що казали оригінали. Друга каже, що текст дійшов до нас без жодних змін. Свідчення не підтримують ні того, ні того. Чесна відповідь докладніша, і вона також обнадійливіша, ніж багато хто очікує.

Обсяг свідчень

Почнімо з Нового Заповіту. Інститут дослідження тексту Нового Заповіту в Мюнстері веде офіційний список грецьких рукописів, і тепер у ньому понад 5 800 одиниць: близько 140 папірусів, близько 320 маюскулів (пергаментних рукописів великими літерами), майже 2 900 мінускулів (написаних дрібним скорописом) і близько 2 500 лекціонаріїв — книг читань для богослужіння. Багато з них — уривки; деякі — повні Нові Заповіти. До них додаються тисячі рукописів давніх перекладів, особливо латинських, і величезна кількість цитат у ранньохристиянських авторів.

Жоден інший твір давньогрецької чи латинської літератури навіть близько не має такого. Перші шість книг Анналів Тацита, нашого головного джерела про правління Тиберія, збереглися в єдиному середньовічному рукописі, що тепер у Флоренції. Історики й досі впевнено користуються Тацитом. Популярні книжки іноді заходять у цьому порівнянні задалеко, з застарілими цифрами для класичних творів, і збірник Myths and Mistakes in New Testament Textual Criticism (2019) виправляє кілька з них. Але головна думка лишається: жодну іншу давню книгу не засвідчено стількома рукописами, і такими ранніми.

Для Старого Заповіту свідчення інші. У 1776–1780 роках Бенджамін Кенніккотт опублікував читання 615 середньовічних єврейських рукописів, а сьогодні їх відомо значно більше. За ними стоять великі масоретські кодекси близько 1000 року н. е. (див. Алеппський і Ленінградський кодекси), понад двісті біблійних рукописів серед сувоїв Мертвого моря, на тисячу років старших, і давні переклади, передусім грецька Септуагінта.

Пів мільйона варіантів?

Коли рукописів так багато, не дивно, що вони різняться. Варіант — це будь-яке місце, де рукописи не погоджуються. Скільки їх у Новому Заповіті?

Пітер Ґаррі в ретельному дослідженні, опублікованому 2016 року, оцінив, що грецькі рукописи містять близько 500 000 варіантів, не рахуючи відмінностей у правописі. Новий Заповіт має близько 138 000 слів, тож варіантів більше, ніж слів. Барт Ерман яскраво висловив цю думку в Misquoting Jesus (2005), і це правда.

Але це число треба правильно розуміти. Воно велике тому, що велика кількість рукописів. Кожна копія додає кілька власних описок. Якби ми мали лише десять рукописів, варіантів було б набагато менше — і набагато менше певності. Що більше в нас копій, то більше варіантів ми налічуємо і то легше побачити, яке читання було першим. Як науковці це роблять, розповідає стаття Як текстологія відновлює текст.

Які бувають варіанти?

Деніел Воллес ділить варіанти на чотири групи.

  • Правописні й безглузді помилки. Найбільша група з великим відривом. Слово, написане інакше, пропущена літера, описка, з якої не виходить жодного справжнього слова. Їх легко розпізнати, і на зміст вони не впливають.
  • Зміни, що не впливають на переклад. Грецька може змінювати порядок слів, не змінюючи змісту, тож «Христос Ісус» і «Ісус Христос» або дієслово перед підметом чи після нього часто не дають жодної різниці в перекладі. Грецька також іноді ставить артикль перед іменем («цей Ісус»), який не перекладають.
  • Змістовні, але неймовірні. Відмінність, яка змінила б зміст, але трапляється лише в одному пізньому рукописі чи в невеликій групі і не має реальних шансів бути первісною.
  • Змістовні й імовірні. Відмінність, яка впливає на зміст і має справжні підстави вважатися первісною. Воллес оцінює цю групу менш ніж в один відсоток від загальної кількості.

Один відсоток від пів мільйона — це все одно кілька тисяч місць. Більшість із них змінює відтінок, а не вчення. Але важить саме ця остання група, і саме її добрі переклади позначають у виносках.

Уривки, які справді непевні

Деякі варіанти стосуються цілих уривків, які є в King James Version, але яких немає в найдавніших рукописах.

  • Марка 16:9–20. Синайський і Ватиканський кодекси, два найдавніші повні рукописи Нового Заповіту, закінчують Марка на 16:8: «бо боялися». Більшість пізніших рукописів продовжують довшим закінченням; деякі мають натомість коротке закінчення, а кілька — обидва. Більшість науковців вважає, що довше закінчення додали в II столітті. Open Word Bible, як і його грецьке видання, друкує обидва закінчення після 16:8 з примітками, що жодного з них немає в найдавніших рукописах і що питання, чи Марко хотів закінчити на 16:8, лишається відкритим.
  • Івана 7:53–8:11, жінка, взята в перелюбі, та Івана 5:4, ангел, що збурює воду. Обох немає в найдавніших рукописах Івана. Як Open Word Bible з ними поводиться, розповідає стаття Коли рукописи розходяться.
  • 1 Івана 5:7–8, Comma Johanneum («Іванова вставка»). Слів про Отця, Слово і Духа, що свідчать на небі, немає в жодному грецькому рукописі до пізнього середньовіччя. У друковані грецькі тексти вони потрапили через третє видання Еразма (див. Від рукописів до друкованих Біблій). Жоден рівень Open Word Bible їх не містить, а виноска пояснює чому.

Ось коротший текст, як його подає Open Word Bible:

Бо є троє, що свідчать: Дух, вода і кров, і ці троє згідні між собою.

1 Івана 5:7 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Запис з обґрунтуванням до цього речення додає промовисту подробицю. Жоден грецький письменник ранньої церкви не цитує довших слів, навіть у суперечках IV століття про Трійцю, де вони були б найкориснішим віршем для цитування.

Не кожен випадок такий ясний. Луки 22:43–44, де ангел зміцнює Ісуса, а його піт падає, наче краплі крові, бракує в кількох ранніх рукописах, зокрема в Папірусі 75 і Ватиканському кодексі, але ці вірші є в інших, зокрема в першій руці Синайського кодексу, і їх знали автори II століття. Науковці досі сперечаються, додали ці вірші чи вилучили. Open Word Bible їх друкує, подає виноску і позначає рішення як під питанням. Подібний випадок — Луки 23:34, «Отче, прости їм».

Дрібніші слова, справжні відмінності

Багато важливих варіантів стосуються одного слова. У Марка 1:41 чоловік зі шкірною хворобою просить Ісуса очистити його. Більшість рукописів кажуть, що Ісус «змилосердився». Кілька, серед них Кодекс Бези та деякі старолатинські копії, кажуть, що він розгнівався: ὀργισθεὶς. У Євреїв 2:9 майже всі рукописи кажуть, що Ісус скуштував смерті за кожного «з Божої благодаті», але кілька, а також кілька ранніх авторів, серед них Оріген, кажуть «без Бога»: χωρὶς θεοῦ.

В обох місцях рідше читання є також важчим. Переписувач радше помʼякшив би гнів до співчуття, ніж навпаки, і радше перетворив би приголомшливий вислів на звичний. Грецький Новий Заповіт SBL, з якого перекладає Open Word Bible, обидва рази друкує важче читання:

Охоплений гнівом, Він простягнув руку й доторкнувся до нього. «Хочу», — сказав Він йому, — «стань чистим!»

Від Марка 1:41 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Але Ісуса ми бачимо. Ненадовго Він був поставлений нижче за ангелів, а через смерть, яку Він перетерпів, Він увінчаний славою і честю, щоб без Бога Він скуштував смерті за кожного.

До євреїв 2:9 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Кожне речення має виноску з іншим читанням і позначене як під питанням. Читач, який віддає перевагу читанню більшості, може точно побачити, яке воно і чому видання вибрало інше.

У чому скептики мають рацію

Барт Ерман обстоював обидва ці важчі читання в Misquoting Jesus і в ранішій книжці The Orthodox Corruption of Scripture (1993). Він найвідоміший скептик у цій галузі, і варто чесно вислухати його аргументи, бо багато що в них правда.

Ми не маємо оригіналів жодної книги Нового Заповіту. Ми маємо копії копій, а найдавніші значні рукописи походять приблизно з 200 року н. е. або пізніше, більш ніж через століття після того, як було написано більшість книг. Навіть ці дати менш точні, ніж стверджували старші книжки (див. Найдавніші папіруси Нового Заповіту). Переписувачі найранішого періоду часто не були професіоналами, і дехто з них змінював текст навмисно, щоб зробити його яснішим або щоб він прямо казав те, у що вони вірили. Ерман наголошує, що деякі з цих змін впливають на те, як слід читати уривок, і Марка 1:41 та Євреїв 2:9 показують, що він має рацію. Те, що видавці відтоді друкують читання, які він обстоював, свідчить, що до його аргументів поставилися серйозно.

Інші науковці сумніваються, чи «первісний текст» — взагалі правильна мета. Девід Паркер доводив, що Євангелія були живим текстом, який формували спільноти, що їх переписували. Мюнстерські видавці тепер говорять про початковий текст: найранішу форму, яку можна відновити зі збережених свідчень. Це обережне твердження. Воно не те саме, що сказати, ніби ми тримаємо в руках сторінку самого автора.

Чи залежить від них якесь вчення?

Проте в головному питанні скептики й віруючі зрештою стоять близько. У додатку до видання Misquoting Jesus у мʼякій обкладинці Ерман погодився зі своїм учителем Брюсом Мецґером, що текстові варіанти рукописної традиції не зачіпають суттєвих християнських вірувань. Ерман доводить, що варіанти важливі для того, як читати окремі уривки, і це так. Але головні вчення християнської віри, як-от божественність Христа, його смерть і воскресіння, спасіння благодаттю і Трійця, викладено в багатьох уривках, текст яких не викликає сумнівів. Учення про Трійцю сформулювали в IV столітті богослови, у Біблії яких не було Comma Johanneum.

Воллес і Ерман публічно сперечалися про ці питання 2008 року, і книжка, що вийшла з тієї дискусії (The Reliability of the New Testament, 2011), показує двох науковців, які не згодні в багатьох питаннях, але згодні в цьому. Місця справжньої непевності відомі, і їх обмежена кількість.

Старий Заповіт

Старий Заповіт являє іншу картину. Його передавання в юдаїзмі, особливо від I століття н. е., було надзвичайно сталим, як показує порівняння сувоїв Мертвого моря із середньовічними рукописами (див. Великий сувій Ісаї). Але до того часу деякі книги існували в кількох редакціях, а масоретський текст, попри всю дбайливість, зберігає деякі ранні помилки (див. Що сувої Мертвого моря показують про текст Біблії).

Три місця в Open Word Bible показують, який це має вигляд.

  • Буття 4:8. Давньоєврейський текст каже: «І сказав Каїн Авелеві, своєму братові», — а потім не наводить жодних слів. Самарянське Пʼятикнижжя, Септуагінта, сирійський і латинський переклади додають «Ходімо в поле». Open Word Bible іде за давньоєврейським текстом і подає виноску.
  • Ісая 53:11. Давньоєврейський текст каже, що слуга «побачить». Великий сувій Ісаї, інший сувій Ісаї з тієї самої печери і Септуагінта кажуть, що він «побачить світло». Open Word Bible перекладає давньоєврейський текст і подає «світло» у виносці; зміст в обох випадках близький.
  • Псалом 22:17 (22:16 у більшості англійських Біблій). Давньоєврейський текст, як його передано, читає «як лев» при моїх руках і моїх ногах, і рядок лишається без дієслова. Сувій з Нахаль-Хевера в Юдейській пустелі має трохи іншу форму, схожу на дієслово. Септуагінта має «викопали» або «пробили» — читання King James Version. Open Word Bible іде за давньоєврейським текстом, пояснює інші варіанти у виносці і позначає рішення як під питанням.

Тож перекладачі Старого Заповіту стикаються з важкими текстовими рішеннями частіше, ніж перекладачі Нового. Це видно в чернетках: речення Старого Заповіту приблизно вдвічі частіше, ніж речення Нового, мають текстове рішення, позначене як під питанням. Але й тут переважна більшість тексту не викликає сумнівів, а ті варіанти, що є, можна назвати й зважити.

Як Open Word Bible позначає сумніви

Кожне речення в Open Word Bible має запис з обґрунтуванням. Там, де рукописи розходяться так, що читач міг би це помітити, запис має рішення в категорії текстовий варіант: прийняте читання, інші варіанти, свідчення простою мовою і чи питання відкрите. У досі створених чернетках таке рішення має приблизно кожне десяте речення, і більшість із них дрібні. Приблизно одне з шістдесяти пʼяти позначене як справді під питанням. Там, де варіант змінив би те, що розуміє читач, є виноска.

Ці записи — чернетки, створені за допомогою ШІ. Більшість із них закінчується проханням до рецензента звірити підсумок з науковим апаратом, і доки названий рецензент-людина цього не зробить, вони лишаються чернетками (див. Переклад за допомогою ШІ і перевірка людиною).

Упевненість, а не абсолютна певність

То що ж нам сказати?

Ми не маємо оригінальних рукописів жодної біблійної книги і не знайдемо їх. Ми не можемо стверджувати, що кожна літера в друкованій Біблії — саме те, що написав автор. У невеликій кількості місць науковці справді не певні, і в деяких із них рішення впливає на зміст речення.

Але ми можемо сказати ось що. Текст Біблії засвідчено більшою кількістю рукописів, ближчих у часі до оригіналів, ніж будь-який інший давній твір. Праця переписувачів, від масоретів до копіїстів ранньої церкви, була загалом дбайливою і відданою. Їхні помилки підпорядковуються закономірностям, які можна розпізнати. За понад три століття досліджень науковці з усіх середовищ відновили текст, який у переважній більшості своїх слів не викликає суперечок. А там, де він непевний, ми знаємо, де саме лежить непевність.

Це не сліпа довіра. Це впевненість, що спирається на свідчення. Переклад має шанувати це, відкрито показуючи свідчення, і саме це намагається робити Open Word Bible: кожне речення несе своє обґрунтування, зокрема будь-яке текстове рішення за ним, щоб читачі бачили не лише те, що каже текст, а й те, звідки ми це знаємо.

Джерела

  • Ehrman, Bart D. The Orthodox Corruption of Scripture: The Effect of Early Christological Controversies on the Text of the New Testament. New York: Oxford University Press, 1993.
  • Ehrman, Bart D. Misquoting Jesus: The Story Behind Who Changed the Bible and Why. San Francisco: HarperSanFrancisco, 2005. Paperback edition with appendix, 2007.
  • Gurry, Peter J. “The Number of Variants in the Greek New Testament: A Proposed Estimate.” New Testament Studies 62 (2016): 97–121.
  • Hixson, Elijah, and Peter J. Gurry, eds. Myths and Mistakes in New Testament Textual Criticism. Downers Grove, IL: IVP Academic, 2019.
  • Holmes, Michael W., ed. The Greek New Testament: SBL Edition. Atlanta: Society of Biblical Literature; Bellingham, WA: Logos Bible Software, 2010.
  • Kennicott, Benjamin. Vetus Testamentum Hebraicum cum variis lectionibus. 2 vols. Oxford: Clarendon, 1776–1780.
  • Metzger, Bruce M. A Textual Commentary on the Greek New Testament. 2nd ed. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1994.
  • Parker, D. C. The Living Text of the Gospels. Cambridge: Cambridge University Press, 1997.
  • Stewart, Robert B., ed. The Reliability of the New Testament: Bart D. Ehrman and Daniel B. Wallace in Dialogue. Minneapolis: Fortress, 2011.
  • Tov, Emanuel. Textual Criticism of the Hebrew Bible. 3rd ed. Minneapolis: Fortress, 2012.
  • Wallace, Daniel B., ed. Revisiting the Corruption of the New Testament: Manuscript, Patristic, and Apocryphal Evidence. Grand Rapids: Kregel, 2011.
  • Wasserman, Tommy, and Peter J. Gurry. A New Approach to Textual Criticism: An Introduction to the Coherence-Based Genealogical Method. Atlanta: SBL Press, 2017.
  • Institute for New Testament Textual Research, Kurzgefasste Liste: ntvmr.uni-muenster.de/liste.
  • Біблійні цитати подано за текстом Open Word Bible українською або в перекладі статті; англійська стаття цитує World English Bible (суспільне надбання) і власні дослівні переклади.