Оригінальних документів Нового Заповіту — листів, які диктував Павло, і Євангелій у тому вигляді, у якому їх завершили автори, — давно немає. Найдавніші копії, які ми маємо, написано на папірусі, майже всі їх знайдено в Єгипті, і більшість із них — фрагменти. Їх називають папірусами Нового Заповіту і нумерують літерою P (часто готичною), за якою йде номер, у порядку внесення до каталогу: P1, P2 і так далі. Інститут дослідження тексту Нового Заповіту в Мюнстері, який веде офіційний перелік, зареєстрував їх понад 140.

Ця стаття знайомить із найважливішими з них, пояснює, як їх датують, і розглядає, що вони можуть і чого не можуть нам сказати.

P52: відомий фрагмент

1934 року молодий учений Колін Робертс перебирав папіруси, куплені в Єгипті для Бібліотеки Джона Райлендса в Манчестері. Він знайшов невеликий фрагмент, приблизно 9 на 6 сантиметрів, списаний з обох боків. З одного боку були частини Івана 18:31–33, слова Пилата до юдейських провідників; з другого — частини Івана 18:37–38, Пилатове запитання «Що таке істина?».

Робертс опублікував його 1935 року і, порівнявши почерк із датованими документами, датував першою половиною II століття. Інші провідні папірологи погодилися. P52, як його пронумерували, прославився як найдавніший відомий фрагмент Нового Заповіту і як доказ того, що Євангеліє від Івана, яке зазвичай датують 90-ми роками н. е., дійшло до Єгипту і його переписували вже за кілька десятиліть після написання.

Це твердження досі часто повторюють, але воно потребує обережності. 2005 року Брент Нонгбрі знову розглянув порівняння почерків і доводив, що письмо P52 має близькі паралелі в документах пізнішого II і навіть раннього III століття. Дата «близько 125 року н. е.», підсумував він, можлива, але наполягати на ній не можна. 2012 року Паскуале Орсіні і Віллі Кларіссе в огляді дат усіх ранніх рукописів Нового Заповіту віднесли P52 до проміжку 125–175 років н. е. P52 залишається одним із найдавніших рукописів Нового Заповіту, можливо, найдавнішим, але його слід описувати як «II століття», а не як точно датований.

Як датують папіруси

Це підводить до важливого моменту. Дуже мало ранніх рукописів мають дату. Учені датують їх головно за допомогою палеографії, науки про почерки. Стилі письма з часом змінюються, тож недатований книжний почерк можна порівняти з датованими документами (листами, договорами, розписками), написаними в подібних стилях.

Палеографія — справжня майстерність, і вона дає справжні результати, але має межі. Переписувачі, вишколені в один період, могли писати так само ще десятиліттями; стилі накладаються; а книжні почерки змінюються повільніше, ніж ділові. Більшість фахівців сьогодні вважають, що палеографічні дати зазвичай слід подавати як проміжок у пʼятдесят років або більше, а Нонгбрі в книжці God’s Library («Божа бібліотека», 2018) закликає до ще ширших проміжків. Допомогти можуть інші свідчення: де і разом із чим знайдено рукопис, формат книги, а іноді радіовуглецеве датування, хоча воно вимагає знищити невеликий шматочок і теж дає проміжок.

Тож коли ви читаєте, що рукопис походить «приблизно з 200 року н. е.», читайте це як «імовірно, десь з кінця II або з III століття». За мірками античної літератури це однаково дуже рано.

Обережність діє в обидва боки. 1988 року вчений Йон Кю Кім доводив у журналі Biblica, що P46, честер-бітівську копію Павлових послань, описану нижче, написано в пізньому I столітті, ще до правління Доміціана. Якби це було так, то це була б копія, зроблена ще за життя покоління самого Павла. Інші палеографи не прийняли його порівнянь, і звичайною датою P46 залишається близько 200 року н. е. Твердження про дуже ранню дату заслуговує такої самої прискіпливої перевірки, як і твердження про пізню.

Папіруси Честера Бітті

На початку 1930-х американський гірничий магнат і колекціонер Альфред Честер Бітті придбав на єгипетському ринку старожитностей групу папірусних кодексів. Серед них були три з найважливіших ранніх рукописів Нового Заповіту, які Фредерік Кеньон опублікував у 1933–1937 роках. Більшість із них зберігається тепер у Бібліотеці Честера Бітті в Дубліні, а деякі аркуші — у Мічигані та Відні.

  • P45 — кодекс чотирьох Євангелій і Дій апостолів, III століття. Збереглися лише частини тридцяти аркушів із приблизно 220 первісних. Він показує, що чотири Євангелія вже були зшиті разом в одну книгу, разом із Діями.
  • P46 — кодекс Павлових послань, який зазвичай датують близько 200 року н. е. Збереглося вісімдесят шість аркушів, близько трьох чвертей первісного обсягу. Він містить послання до Римлян, Євреїв, 1 і 2 до Коринтян, до Ефесян, Галатів, Филипʼян, Колосян і 1 до Солунян, саме в такому порядку. Те, що Послання до євреїв стоїть одразу після Послання до римлян, показує, що рання церква в Єгипті зараховувала його до Павлових послань. Пастирських послань (1–2 до Тимофія і до Тита), схоже, у ньому не було, хоча через утрачені аркуші це непевно.
  • P47 містить частину Обʼявлення, III століття.

Папіруси Бодмера

У 1950-х швейцарський колекціонер Мартін Бодмер придбав ще одну чудову збірку папірусів з Єгипту, імовірно, з тієї самої знахідки у Верхньому Єгипті. Серед них:

  • P66 — кодекс Івана, який зазвичай датують близько 200 року н. е., що зберіг більшу частину перших чотирнадцяти розділів. Його переписувач зробив багато помилок і багато з них виправив, тож він дає цінну змогу зазирнути в те, як відбувалося переписування.
  • P72 — з III або IV століття, найдавніша відома копія 1 і 2 Петра та Юди, зшита в збірному кодексі разом з іншими християнськими писаннями.
  • P75 — кодекс Луки й Івана, який зазвичай датують приблизно 175–225 роками н. е. Він написаний ретельно, і його текст надзвичайно близький до тексту Ватиканського кодексу, переписаного понад століття потому.

Збіг P75 з Ватиканським кодексом став одним із найважливіших відкриттів новозавітної науки XX століття. До цієї знахідки деякі вчені думали, що текст Ватиканського кодексу — це результат наукового перегляду IV століття. P75 показав, що той самий текст уже існував і його точно переписували понад століття раніше. 2007 року P75 передали до Ватиканської бібліотеки, де він тепер зберігається поруч із самим Ватиканським кодексом.

Як і P52, P66 і P75 розглянули заново. Нонгбрі доводив, що обидва можуть походити навіть з IV століття. Інші вчені обстоюють традиційні дати. Ця суперечка здорова, і вона — добра причина не перебільшувати точність будь-якої окремої дати.

Папіруси з Оксиринха

Багато менших папірусів походить з Оксиринха, єгипетського міста, давні смітники якого від 1896 року розкопували Бернард Гренфелл і Артур Гант. Оксиринхську збірку, здебільшого в Оксфорді, досі публікують том за томом, понад століття потому. Її новозавітні фрагменти містять одні з найдавніших копій Матвія, Івана, Послання до римлян, Послання до євреїв і Обʼявлення. Один із них, P104 (P.Oxy. 64.4404), опублікований Дж. Девідом Томасом 1997 року, зберігає кілька рядків притчі про виноградарів з Матвія 21. Його зазвичай датують II століттям, що робить його одним із найдавніших збережених уривків Матвія. Більшість цих фрагментів походять з кодексів, а не із сувоїв, що узгоджується з ширшою перевагою, яку християни віддавали кодексу.

Застереження: «Марко I століття»

2012 року в публічних дебатах і виступах оголосили, що знайдено фрагмент Євангелія від Марка I століття і що його невдовзі опублікують. Ця заява широко поширилася. Коли фрагмент нарешті опублікували 2018 року як P137 (P.Oxy. 83.5345), його редактори датували його пізнім II або раннім III століттям. Це цінний ранній фрагмент, але він не з I століття. Подальші розслідування порушили серйозні питання про те, як поводилися з деякими оксиринхськими папірусами і як їх продавали.

Урок простий: заяви про сенсаційні ранні рукописи мають чекати на публікацію кваліфікованими редакторами і на наукову рецензію. Свідчення, які ми вже маємо, досить сильні, щоб їх ніколи не доводилося перебільшувати.

Що кажуть нам папіруси

Разом ранні папіруси показують кілька речей.

  • Раннє поширення. Приблизно до 200 року н. е., а в деяких випадках і раніше, копії Євангелій, Дій апостолів, Павлових послань та інших книг читали й переписували в Єгипті, далеко від місць, де їх було написано.
  • Збірки. Чотири Євангелія зшивали разом, Павлові послання зшивали разом, а Євангелія — разом із Діями.
  • Стабільність тексту. Текст ранніх папірусів, хоча й містить звичайні помилки переписування і різні читання, — це впізнавано той самий текст, що й у пізніших рукописах. Учені, які його досліджували, як-от автори збірки The Early Text of the New Testament («Ранній текст Нового Заповіту», 2012), не знаходять свідчень якоїсь докорінно іншої ранньої форми книг Нового Заповіту.
  • Цінні читання. У певних уривках папіруси підтримують одне читання проти іншого, і вони належать до найважливіших свідків у критичних виданнях, на яких ґрунтуються сучасні переклади.

Папіруси не ведуть нас аж до самих авторів. Між написанням книг і найдавнішими копіями досі є проміжок, хоч і короткий. Його долає не якийсь один рукопис, а згода багатьох незалежних свідків, як пояснюють наступні статті цієї серії.

Джерела

  • Hill, Charles E., and Michael J. Kruger, eds. The Early Text of the New Testament. Oxford: Oxford University Press, 2012.
  • Kim, Young Kyu. “Palaeographical Dating of P46 to the Later First Century.” Biblica 69 (1988): 248–257.
  • Kenyon, Frederic G. The Chester Beatty Biblical Papyri. 8 fascicles. London: Emery Walker, 1933–1958.
  • Nongbri, Brent. “The Use and Abuse of P52: Papyrological Pitfalls in the Dating of the Fourth Gospel.” Harvard Theological Review 98 (2005): 23–48.
  • Nongbri, Brent. God’s Library: The Archaeology of the Earliest Christian Manuscripts. New Haven: Yale University Press, 2018.
  • Orsini, Pasquale, and Willy Clarysse. “Early New Testament Manuscripts and Their Dates: A Critique of Theological Palaeography.” Ephemerides Theologicae Lovanienses 88 (2012): 443–474.
  • Thomas, J. David. P.Oxy. 4404 (Matthew 21). In The Oxyrhynchus Papyri 64, 7–9. London: Egypt Exploration Society, 1997.
  • Roberts, C. H. An Unpublished Fragment of the Fourth Gospel in the John Rylands Library. Manchester: Manchester University Press, 1935.
  • Royse, James R. Scribal Habits in Early Greek New Testament Papyri. Leiden: Brill, 2008.
  • Institute for New Testament Textual Research (INTF), Kurzgefasste Liste online: ntvmr.uni-muenster.de/liste.
  • Біблійні цитати взято з World English Bible (суспільне надбання), крім тих місць, де стаття подає власний дослівний переклад.