Якщо папіруси — найдавніші свідки Нового Заповіту, то два великі пергаментні кодекси IV століття — найповніші. Синайський кодекс (Codex Sinaiticus) і Ватиканський кодекс (Codex Vaticanus) — найдавніші збережені рукописи, які колись містили всю християнську Біблію, Старий і Новий Заповіти, грецькою мовою. Вони вплинули на кожне критичне видання грецького Нового Заповіту від XIX століття, а через них — майже на кожен сучасний переклад.

Ватиканський кодекс

Текстологи позначають Ватиканський кодекс літерою «B». Він перебуває у Ватиканській бібліотеці в Римі щонайменше від бібліотечного каталогу 1475 року, де його згадано, а його шифр — Vat. gr. 1209. Як він туди потрапив, невідомо. Його зазвичай датують початком або серединою IV століття, приблизно 300–350 роками н. е., тож він, імовірно, найдавніший із великих кодексів.

Його написано на тонкому пергаменті, по три стовпці на сторінці, гарним, простим унціальним письмом. Збереглося близько 759 аркушів. Спершу він містив усю грецьку Біблію, але втратив деякі частини: на початку — більшу частину Буття, деякі псалми, а наприкінці — Новий Заповіт від Євреїв 9:14, тож у ньому бракує кінця Послання до євреїв, листів до Тимофія, Тита і Филимона та Обʼявлення. Пізніша рука, імовірно в XV столітті, доповнила деякі з втрачених частин.

Над рукописом попрацювали пізніші руки. Імовірно в X чи XI столітті вицвіле письмо обвели заново, літеру за літерою, а пізніші руки додали наголоси й знаки придиху. Ті, хто обводив, пропускали літери й слова, які вважали помилками, тож ці вицвілі місця — єдині, де первісне письмо видно недоторканим. Читачі також сперечалися на його берегах. У Євреїв 1:3, де майже всі рукописи кажуть, що Син «тримає» все, Ватиканський кодекс читає, що він усе «обʼявляє»; ці два грецькі слова різняться двома літерами. Поруч із рядком пізніший читач написав різку примітку, яка дослівно каже: «Найневігласніша і найлукавіша людино, залиш старе, не змінюй його!» Барт Ерман у книжці Misquoting Jesus наводить її, щоб показати читачів, які сперечалися про текст, що був їм дорогий.

Деякі позначки на берегах можуть бути набагато давнішими. Філіп Пейн і Поль Канар доводили, що пари крапок біля стовпців, які називають distigmai, поставлено первісним чорнилом і що вони позначають місця, де переписувач знав інше читання. Інші вважають, що багато з них пізніші. Питання й досі дискусійне.

Науковці знали про Ватиканський кодекс століттями, але доступ до нього був обмежений. Еразм отримав деякі його читання через листування в 1520-х і 1530-х роках. У XIX столітті Константинові фон Тішендорфу дозволили вивчати його лише кілька годин на день, а коли його спіймали на переписуванні цілих сторінок, роботу припинили. Надійні видання зʼявилися пізніше в тому самому столітті, а фотографічні факсиміле — 1889–1890 років. Сьогодні весь рукопис можна переглянути онлайн у цифровій колекції Ватиканської бібліотеки.

Ватиканський кодекс особливо цінують, бо його текст ретельний і, на думку більшості текстологів, дуже близький до найдавнішого тексту, який можна відновити. Як пояснено у статті Найдавніші папіруси Нового Заповіту, його текст Луки та Івана разюче збігається з P75, переписаним на століття чи більше раніше. Це показує, що Ватиканський кодекс точно зберігає давніший текст, а не редакцію IV століття.

Синайський кодекс

Синайський кодекс має драматичнішу історію. Його зазвичай позначають давньоєврейською літерою алеф або числом 01. Його написано в середині IV століття, імовірно трохи пізніше за Ватиканський, і століттями зберігали в монастирі Святої Катерини біля підніжжя гори Синай, у Єгипті.

Відкриття Тішендорфа

Німецький науковець Константин фон Тішендорф (1815–1874) усе життя шукав давні рукописи. 1844 року він відвідав монастир Святої Катерини. За його власною розповіддю, він побачив у кошику аркуші давнього грецького рукопису, і йому сказали, що два такі самі кошики вже пішли на розпалювання вогню. Хай яка правда в цій історії, яку ченці завжди заперечували, йому дозволили забрати сорок три аркуші з частинами Старого Заповіту. Він відвіз їх до Лейпцига, де вони й досі.

1853 року він повернувся, але марно. 1859 року, тепер із підтримкою російського царя, він приїхав знову. Останнього вечора його перебування економ монастиря показав йому рукопис, загорнутий у червону тканину: решту кодексу, зокрема повний Новий Заповіт. Тішендорф цілу ніч переписував, а згодом домовився, щоб рукопис перевезли до Росії, спершу у позику для копіювання, а пізніше подарували цареві Олександру II. Монастир отримав 1869 року плату й дари, але обставини передачі відтоді лишаються предметом суперечки між монастирем Святої Катерини та іншими власниками.

Не всі повірили цій історії. 1862 року Константин Симонідіс, грек, чиї підробки Тішендорф допоміг викрити, оголосив у Manchester Guardian, що сам написав цей кодекс замолоду на Афоні. Науковці, як-от кембриджський бібліотекар Генрі Бредшоу, одразу відкинули це твердження. Критики зазначали, що рукопис, написаний кількома руками і століттями виправлений багатьма іншими, не може бути працею одного юнака. Теорія підробки й досі ходить в інтернеті, але фахівці не сприймають її серйозно.

1933 року радянський уряд, якому бракувало валюти, продав кодекс Британському музею за 100 000 фунтів, величезну суму, частину якої зібрали через громадську підписку. Тепер він у Британській бібліотеці в Лондоні. Менші частини зберігаються в Лейпцигу і Санкт-Петербурзі, а 1975 року в самому монастирі Святої Катерини, у кімнаті, замурованій після пожежі, знайшли ще одну схованку аркушів і фрагментів.

Цифрове возʼєднання

2009 року чотири установи, які зберігають частини кодексу (Британська бібліотека, Бібліотека Лейпцизького університету, Російська національна бібліотека і монастир Святої Катерини), завершили Codex Sinaiticus Project, який зібрав увесь рукопис онлайн, із зображеннями високої роздільності та повною транскрипцією. Тепер кожен може прочитати його на codexsinaiticus.org.

Що він містить

Збереглося трохи більше 400 аркушів із первісних 730 чи більше. Кожен має близько 38 на 34,5 сантиметра, тож розгорнута сторінка показує вісім вузьких стовпців, наче розгорнутий сувій. Текст написано по чотири стовпці на сторінці (по два в поетичних книгах) великим, вишуканим унціальним письмом. Синайський кодекс — найдавніший повний примірник Нового Заповіту. Він також містить значну частину грецького Старого Заповіту і два інші ранньохристиянські твори, Послання Варнави і частину Пастиря Герми. Їхня присутність показує, що в деяких церквах IV століття межі Нового Заповіту ще обговорювали (див. Як склався канон Нового Заповіту).

Науковці розрізнили трьох, можливо чотирьох, головних переписувачів. Потім рукопис ґрунтовно виправляли і його власні переписувачі, і пізніші читачі впродовж кількох століть. Девід Паркер оцінює, що він містить близько 27 000 виправлень, тож це один із найбільш виправлених рукописів античності. Примітка, яку один із пізніших коректорів додав наприкінці книг Ездри та Естер, каже, що текст звірено з дуже давнім примірником, який виправив мученик Памфіл Кесарійський.

Чи їх зробили для Костянтина?

Близько 331 року н. е. імператор Костянтин попросив Євсевія Кесарійського замовити пʼятдесят примірників Писань для церков Константинополя (Євсевій, Життя Костянтина 4.36). Спокусливо повʼязати Синайський і Ватиканський кодекси з цим замовленням. Т. К. Скіт доводив, що їх справді виготовили в Кесарії, можливо, у звʼязку з ним. Сам Тішендорф вважав, що один із переписувачів Синайського кодексу написав і частину Ватиканського, і деякі пізніші палеографи вважали цю думку правдоподібною, хоча й не доведеною. Багатьом науковцям ця теорія видається привабливою, але не доведеною; інші вважають місцем походження Єгипет, принаймні для Ватиканського кодексу. Ясно одне: це були дорогі, ретельно сплановані, фахові вироби доби після того, як християнство стало дозволеним.

Що вони показують

Синайський і Ватиканський кодекси дуже часто збігаються, і коли вони збігаються, то належать до найсильніших свідків раннього тексту. Водночас вони різняться в тисячах місць, а це показує, що вони — незалежні примірники, а не списані один з одного. Лише в Євангеліях Герман Госкір нарахував між ними понад три тисячі відмінностей, здебільшого дрібних. Їхня згода, попри цю незалежність, вказує на давніший спільний текст.

В обох рукописах бракує деяких уривків, які є в пізніших рукописах і в King James Version. Найвідоміші з них:

  • Марка 16:9–20. Обидва закінчують Євангеліє від Марка на 16:8. У Ватиканському кодексі переписувач залишив після 16:8 порожній стовпець, єдиний такий проміжок у новозавітній частині кодексу, можливо, знаючи, що деякі примірники мають більше.
  • Івана 7:53–8:11, історії про жінку, взяту в перелюбі, немає в жодному з них.
  • 1 Івана 5:7–8, розширеного формулювання про «Отця, Слово і Святого Духа», відомого як Comma Johanneum, немає в жодному з них, а також у жодному грецькому рукописі до Середньовіччя.

Ці уривки розглянуто у статті Наскільки надійний текст Біблії?. Сучасні переклади, що спираються на критичні видання, зазвичай позначають їх як такі, що не належать до найдавнішого тексту, і Синайський та Ватиканський кодекси — дві з головних причин цього.

Це можна побачити в Open Word Bible. У Марка 16 речення, яким Євангеліє закінчується на 16:8, має виноску, яка пояснює, що і Синайський, і Ватиканський кодекси на ньому зупиняються:

Вони вийшли й побігли від гробниці, тремтячи й не тямлячи себе. І нікому нічого не сказали, бо боялися.

Від Марка 16:8 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Далі йдуть коротке і довше закінчення (16:9–20), надруковані так, як їх друкує грецький Новий Заповіт SBL, у подвійних квадратних дужках, з примітками про те, чому їх вважають пізнішими доповненнями. Нічого не приховано; читач бачить і докази, і рішення.

Чому вони важливі

Весткотт і Горт, чий грецький Новий Заповіт 1881 року став поворотним пунктом у цій галузі, значною мірою покладалися на Ватиканський і Синайський кодекси. Пізніші науковці критикували їх за надмірну опору саме на Ватиканський, а відкриття папірусів розширило коло доказів. Але папіруси здебільшого підтвердили, а не спростували високу цінність цих двох кодексів. Критичні видання, на яких ґрунтуються сучасні переклади, зокрема грецький Новий Заповіт SBL, який перекладає Open Word Bible, і далі вважають їх провідними свідками.

Джерела

  • Eusebius. Life of Constantine 4.36.
  • Milne, H. J. M., and T. C. Skeat. Scribes and Correctors of the Codex Sinaiticus. London: British Museum, 1938.
  • Parker, D. C. Codex Sinaiticus: The Story of the World’s Oldest Bible. London: British Library; Peabody, MA: Hendrickson, 2010.
  • Hoskier, H. C. Codex B and Its Allies: A Study and an Indictment. 2 vols. London: Quaritch, 1914.
  • Metzger, Bruce M., and Bart D. Ehrman. The Text of the New Testament. 4th ed. New York: Oxford University Press, 2005.
  • Skeat, T. C. “The Codex Sinaiticus, the Codex Vaticanus and Constantine.” Journal of Theological Studies 50 (1999): 583–625.
  • Ehrman, Bart D. Misquoting Jesus: The Story Behind Who Changed the Bible and Why. San Francisco: HarperSanFrancisco, 2005.
  • Janz, Timothy. Greek Paleography from Antiquity to the Renaissance. Vatican Library online exhibition: spotlight.vatlib.it/greek-paleography.
  • Payne, Philip B., and Paul Canart. “The Originality of Text-Critical Symbols in Codex Vaticanus.” Novum Testamentum 42 (2000): 105–113.
  • Tischendorf, Constantin von. When Were Our Gospels Written? London: Religious Tract Society, 1866.
  • Синайський кодекс онлайн: codexsinaiticus.org.
  • Ватиканський кодекс онлайн: digi.vatlib.it/view/MSS_Vat.gr.1209.
  • Біблійні цитати в англійському оригіналі статті взято з World English Bible (суспільне надбання), крім місць, де стаття дає власний дослівний переклад; цитату з Марка 16:8 подано за українським текстом Open Word Bible.