Кожен рукопис Нового Заповіту, що зберігся, хтось переписав. Перші три століття це були не ченці в скрипторії. Це були християни, а часом і найняті професіонали, які переписували книги для своїх церков, своїх друзів чи для себе, коли християнство було невеликим рухом, який подекуди переслідували. Що ми про них знаємо і наскільки добре вони виконували свою роботу?
Хто переписував?
У римському світі заможні доми мали рабів, навчених бути писарями, професійних переписувачів можна було найняти, а люди з добрим почерком переписували книги для себе. У великих містах були книгарні, але більшість літератури поширювалася через друзів: ти позичав книгу і замовляв із неї копію.
Ранньохристиянські книги, схоже, поширювалися так само. Кім Гейнс-Ейтцен у книзі Guardians of Letters доводить, що перші християнські переписувачі були здебільшого людьми, які й у звичайному житті займалися переписуванням: письменні чоловіки і деякі жінки, що мали справу з документами, листами й літературою і застосовували свої вміння для церкви. Багато ранньохристиянських рукописів написано чітким, практичним почерком, а не вишуканим книжковим письмом розкішного видання. Колін Робертс назвав його «реформованим документальним» почерком: це письмо людини, звиклої до ділових документів, яка докладає зусиль, щоб написати книгу.
Ознаки християнської переписувацької культури
Кілька рис ранньохристиянських рукописів свідчать про спільні звички, своєрідну християнську переписувацьку культуру, що склалася дуже рано.
Кодекс. Християнські переписувачі для Писання переважно користувалися кодексом, тоді як інші ще віддавали перевагу сувою (див. Папірус, пергамент і кодекс).
Священні імена. Християнські переписувачі писали певні слова скорочено, з рискою над ними: Бог, Господь, Ісус, Христос, а пізніше Дух, хрест, Отець, син, людина та інші. Їх називають nomina sacra («священні імена»); цей термін запровадив учений Людвіг Траубе в 1907 році. «Ісус», наприклад, писали лише першою і останньою літерами або двома першими і останньою, з рискою зверху. Цей звичай трапляється практично в кожному ранньохристиянському рукописі, від найдавніших папірусів і далі, у різних регіонах. Ларрі Гуртадо доводить, що це був свідомий вияв благоговіння, можливо, під впливом того, як юдеї поводилися з Божим іменем, і що його послідовність показує: переписувачі належали до повʼязаного між собою руху зі спільними правилами.
Допомога для читання. Багато ранніх рукописів мають ширші проміжки, більші літери і знаки, що відділяють смислові частини: риси, які допомагають тому, хто читає вголос у церкві.
Наскільки сумлінними вони були?
Найкращі свідчення дають самі папіруси. Оскільки вчені можуть порівнювати кожен рукопис із багатьма іншими, вони можуть виявити читання, які трапляються лише в цьому одному рукописі; їх називають одиничними читаннями. Більшість одиничних читань — імовірно, власні описки переписувача. Вивчаючи їх, учені можуть описати звички кожного переписувача.
Ернест Колвелл започаткував цю роботу в 1960-х роках, а Джеймс Ройс завершив величезне дослідження шести найбільших ранніх папірусів, Scribal Habits in Early Greek New Testament Papyri (2008). Серед його висновків:
- P75, що містить значну частину Євангелій від Луки та від Івана і датується близько 200 року н. е. або дещо пізніше, переписано дуже ретельно. Його переписувач зробив порівняно мало помилок, а його текст дуже близький до тексту Ватиканського кодексу, переписаного на століття чи більше пізніше.
- P66, копія Євангелія від Івана приблизно того самого часу, має багато помилок, але й багато виправлень, більшість яких зробив сам переписувач, звіряючи свою роботу з оригіналом, з якого переписував. Це вікно в роботу переписувача, який помиляється і вловлює свої помилки.
- P45, копія Євангелій і Дій апостолів III століття, має переписувача, який, схоже, переписував фразу за фразою, часом згладжуючи чи скорочуючи формулювання, але зберігаючи зміст.
- P46, копія Павлових послань близько 200 року н. е., має велику кількість описок, багато з яких — прості помилки, як-от пропущене слово, але його текст загалом вважають раннім і цінним.
Один несподіваний висновок дослідження Ройса полягає в тому, що ці ранні переписувачі частіше випадково пропускали слова, ніж додавали їх. Це перевернуло давнє практичне правило, що «перевагу слід віддавати коротшому читанню», і зробило текстологів обережнішими в його застосуванні.
Загальна картина така: переписувачі з різною майстерністю і різною сумлінністю, більшість із яких намагалися відтворити свій оригінал, а деякі були справді дуже добрими. Їхні помилки — звичайні помилки ручного переписування, описані в статті Як помилялися переписувачі.
Ранні християни про ретельне переписування
Ранньохристиянські письменники знали, що під час переписування щось може піти не так, і деякі вживали заходів, щоб цьому запобігти.
Книга Обʼявлення закінчується пересторогою не додавати до «слів пророцтва цього сувою» і не віднімати від них (Обʼявлення 22:18–19), а це показує усвідомлення того, що текст можна змінити під час переписування.
Іриней, єпископ Ліона близько 180 року н. е., закінчив один зі своїх творів прямим зверненням до кожного, хто його переписуватиме. У переказі Євсевія Іриней заклинає переписувача Господом Ісусом Христом і його приходом на суд звірити копію з оригіналом і ретельно її виправити, а також переписати й це звернення (Євсевій, Церковна історія 5.20.2). Якщо Іриней просив про таке для власної книги, можна припустити, що християнські громади дбали про свої Писання щонайменше так само.
Оріген, великий учений III століття, скаржився, що розбіжності між копіями Євангелій стали великими, «чи то через недбалість деяких переписувачів, чи то через лиху зухвалість інших» (Коментар на Євангеліє від Матвія 15.14). Його відповіддю було порівнювати рукописи і встановлювати найкращий текст.
Коректори і скрипторії
Від IV століття, коли церква стала легальною і швидко зростала, переписування стало впорядкованішим. Єпископи і заможні християни замовляли великі, дорогі Біблії. Близько 331 року н. е. імператор Костянтин написав Євсевію Кесарійському з проханням про пʼятдесят примірників Писання, написаних на тонкому пергаменті вмілими професійними переписувачами, для церков його нової столиці, Константинополя (Євсевій, Життя Костянтина 4.36).
Кесарія в Палестині мала славетну християнську бібліотеку, засновану на книгах Орігена і розширену вченим Памфілом. Там рукописи звіряли зі старішими копіями, а пізніші читачі століттями продовжували їх виправляти (див. Синайський і Ватиканський кодекси). Виправлення було звичайною частиною життя рукопису.
У середні віки переписування здебільшого перемістилося до монастирів. Візантійські переписувачі створили переважну більшість грецьких рукописів Нового Заповіту, що збереглися, від IX століття і далі, ретельним, стандартизованим мінускульним письмом, і їхній текст ставав дедалі одноманітнішим.
Чому це важливо
Знання про те, ким були переписувачі, допомагає справедливо оцінити їхню роботу. Це були люди, які високо цінували ці книги, намагалися якнайкраще їх відтворити, часом помилялися, часто вловлювали свої помилки, а зрідка пробували покращити текст у спосіб, який ми тепер можемо виявити. Тисячі рукописів, які вони залишили, і дають змогу перевірити їхню роботу; про це йдеться в статтях про текстологію далі в цій серії.
Джерела
- Colwell, Ernest C. “Method in Evaluating Scribal Habits: A Study of P45, P66, P75.” In Studies in Methodology in Textual Criticism of the New Testament, 106–124. Leiden: Brill, 1969.
- Eusebius. Church History 5.20.2; Life of Constantine 4.36.
- Haines-Eitzen, Kim. Guardians of Letters: Literacy, Power, and the Transmitters of Early Christian Literature. Oxford: Oxford University Press, 2000.
- Hill, Charles E., and Michael J. Kruger, eds. The Early Text of the New Testament. Oxford: Oxford University Press, 2012.
- Hurtado, Larry W. The Earliest Christian Artifacts: Manuscripts and Christian Origins. Grand Rapids: Eerdmans, 2006.
- Metzger, Bruce M., and Bart D. Ehrman. The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration. 4th ed. New York: Oxford University Press, 2005.
- Origen. Commentary on Matthew 15.14.
- Roberts, Colin H. Manuscript, Society and Belief in Early Christian Egypt. Schweich Lectures 1977. London: Oxford University Press for the British Academy, 1979.
- Royse, James R. Scribal Habits in Early Greek New Testament Papyri. New Testament Tools, Studies and Documents 36. Leiden: Brill, 2008.
- В англійському оригіналі статті біблійні цитати взято з World English Bible (суспільне надбання), крім місць, де стаття дає власний дослівний переклад. Тут цитату з Обʼявлення 22:18 подано за українським текстом Open Word Bible.