Перший переклад Біблії зробили не християни, і зроблено його не латиною чи англійською. Його зробили юдеї, в Єгипті, грецькою, починаючи з III століття до н. е. Він називається Септуагінта, від латинського слова «сімдесят», і це одна з найважливіших книг в історії Біблії.
Навіщо грецька Біблія?
Після завоювань Олександра Македонського в 330-х і 320-х роках до н. е. грецька стала спільною мовою східного Середземноморʼя. Великі юдейські громади виросли поза землею Ізраїлю, особливо в Александрії, великому місті, яке Олександр заснував у Єгипті. За кілька поколінь багато александрійських юдеїв уже говорили грецькою як рідною і не могли легко читати давньоєврейською. Щоб слухати й вивчати Закон Мойсея, їм потрібен був грецький текст.
Легенда про сімдесят двох
Традиційну історію перекладу розповідає документ, що називається Лист Арістея і написаний, імовірно, у II столітті до н. е. За ним, цар Птолемей II Філадельф (правив 285–246 до н. е.) хотів мати примірник юдейського закону для своєї знаменитої бібліотеки в Александрії. На його прохання первосвященик у Єрусалимі прислав сімдесят двох учених старійшин, по шість від кожного племені, які переклали Закон за сімдесят два дні на острові Фарос, і юдейська громада прийняла їхній переклад з великим захватом.
Пізніші письменники цю історію прикрасили. Юдейський філософ Філон Александрійський у I столітті н. е. каже, що перекладачі, працюючи окремо, створили однакові переклади, ніби натхненні (Про життя Мойсея 2.37). Він додає, що й за його днів юдеї та багато інших людей щороку переправлялися на острів Фарос на свято, щоб подякувати за переклад (Про життя Мойсея 2.41). Деякі християнські письменники поширили легенду на весь Старий Заповіт.
Рабини памʼятали цю подію двома дуже різними способами. Вавилонський Талмуд розповідає, як цар Птолемей розмістив сімдесят двох старійшин у сімдесяти двох окремих кімнатах і як кожен, керований Богом, зробив у тексті ті самі невеликі зміни (Мегіла 9а). Пізніший трактат Соферим (1:7) каже, що день, коли Тору написали грецькою, був для Ізраїлю таким самим тяжким, як день, коли зробили золоте теля, бо Тору неможливо перекласти належно. Обидва погляди мають рацію. Переклад поширює слово; але він також ставить щось між читачем і оригіналом.
Дослідники згодні, що Лист Арістея — не надійна історична розповідь, а твір на захист перекладу. Але він, імовірно, зберігає частку правди: Тору (від Буття до Повторення Закону) переклали грецькою в Александрії в III столітті до н. е., і грекомовні юдеї невдовзі визнали цей переклад авторитетним. Назву «Септуагінта», що означає «сімдесят» (кругле число замість сімдесяти двох), спочатку застосовували до Тори, а згодом — до всього грецького Старого Заповіту.
Бібліотека перекладів
Решту давньоєврейської Біблії перекладали протягом приблизно двох наступних століть різні люди, у різних місцях і різними методами. На час прологу до Премудрості Бен Сири, написаного в Єгипті близько 132 року до н. е., перекладач уже міг сказати, що «сам Закон, і Пророцтва, і решта книг» у грецькому читанні помітно відрізняються.
Тож «Септуагінта» — це не один переклад, а збірка. Деякі книги, як-от більша частина Тори, перекладено досить буквально. Інші вільніші: грецький текст Йова приблизно на шосту частину коротший за давньоєврейський, а Приповісті мають доповнення та інший порядок. Грецькі тексти Даниїла й Естер містять додаткові уривки. Кожен перекладач мусив також тлумачити. У Виході 3:14, де Божа відповідь Мойсеєві давньоєврейською звучить як «Я Є ТОЙ, ХТО Я Є», грецький текст каже egō eimi ho ōn, «Я є той, хто є». Таке формулювання спонукало читачів, обізнаних із грецькою філософією, починаючи з Філона, розуміти Боже імʼя як твердження про чисте буття. Переклад ніколи не буває лише копією; він також перший коментар. Деякі книги, написані від початку грецькою або збережені лише грецькою, як-от Премудрість Соломона і 1–2 Маккавеїв, увійшли до грецьких збірок Писання. Звідси походять книги, які католики й православні називають второканонічними, а протестанти — апокрифами (див. Як було зібрано книги Старого Заповіту).
Біблія перших християн
Рання церква була переважно грекомовною, і її Біблією був грецький Старий Заповіт. Коли автори Нового Заповіту цитують Старий, вони дуже часто вживають грецьку форму, близьку до Септуагінти, навіть там, де вона відрізняється від відомого нам давньоєврейського тексту. Кілька прикладів:
- Матвія 1:23 цитує Ісаю 7:14 як «діва завагітніє», уживаючи грецьке слово, яким Септуагінта вже переклала давньоєврейське almah, «молода жінка».
- Євреїв 10:5 цитує Псалом 40:6 як «тіло ти приготував мені», ідучи за Септуагінтою, тоді як давньоєврейський текст каже «вуха ти викопав мені».
- Дії 15:16–17: Яків цитує Амоса 9:11–12 у формі, близькій до Септуагінти, яка говорить про «решту людей», що шукають Господа, тоді як масоретський текст говорить про те, щоб заволодіти «рештою Едому». Давньоєврейські слова для «Едом» і «людство» різняться однією літерою, що позначає голосний.
Записи Open Word Bible показують такі розбіжності в обидва боки. У Псалмі 40 (вірш 7 за давньоєврейською нумерацією, вірш 6 у більшості англійських Біблій) Старий Заповіт перекладено з давньоєврейського тексту:
Жертви й приношення Ти не захотів — вуха Ти викопав мені — всепалення й жертви за гріх Ти не просив.
Запис пояснює, що викопати вуха — значить відкрити їх, щоб людина справді слухала й корилася, і зазначає, що Послання до євреїв цитує цей вірш за грецьким текстом. У Посланні до євреїв Новий Заповіт перекладено таким, яким він є, разом із грецьким формулюванням:
Тому, входячи у світ, Він каже: «Жертви й приношення Ти не захотів, але тіло Ти приготував Мені;»
Запис до Євреїв 10:5 пояснює, що грецький Псалом читає «тіло», що кілька грецьких рукописів мають «вуха», як давньоєврейський текст, і що аргументація автора спирається саме на слово «тіло». Жоден із віршів не підганяють під інший. Кожен перекладено сумлінно, а обґрунтування показує читачеві, чому вони різняться.
Ці цитати показують, що апостоли користувалися Біблією, яку знали їхні слухачі, як відтоді роблять християнські місіонери. Вони показують також, чому Септуагінта необхідна для розуміння Нового Заповіту: її словник, як-от грецькі слова для «заповіту», «слави», «праведності» і «Господа», сформував мову апостолів. У християнських рукописах Септуагінти Боже імʼя YHWH зазвичай передано як kyrios, «Господь», і на цьому тлі звучить новозавітне визнання «Ісус — Господь». Деякі ранні юдейські списки робили інакше: папірус Повторення Закону I століття до н. е., Папірус Фуад 266, пише Боже імʼя давньоєврейськими літерами посеред грецького тексту. Дослідники досі сперечаються, якого звичаю дотримувалися перші перекладачі.
Переробки й суперники
Оскільки християни користувалися Септуагінтою і спиралися на неї в суперечках, деякі юдейські вчені в II столітті н. е. зробили нові грецькі переклади, які тісніше йшли за давньоєврейським текстом: переклади Аквіли, Сіммаха і Теодотіона. Цей процес почався раніше. Грецький сувій Малих пророків з Нахал-Хевера, переписаний близько межі ер, показує юдейську переробку Септуагінти в бік давньоєврейського тексту. Дослідження цього сувою, яке Домінік Бартелемі опублікував 1963 року, змінило всю галузь.
У III столітті християнський учений Оріген створив Гекзаплу — величезну працю, що подавала в шести паралельних стовпцях давньоєврейський текст, його грецьку транслітерацію, Аквілу, Сіммаха, Септуагінту і Теодотіона. Оріген позначав, де Септуагінта мала матеріал, якого немає в давньоєврейському тексті, або не мала того, що в ньому є. Сама Гекзапла втрачена, але її вплив сформував подальшу передачу Септуагінти.
Найдавніші майже повні рукописи Септуагінти — великі християнські кодекси IV і V століть: Ватиканський кодекс, Синайський кодекс і Олександрійський кодекс (див. Синайський і Ватиканський кодекси). Багато фрагментів значно давніші, і їх переписували юдеї. Найдавніший — Папірус Райлендс 458, вісім невеликих клаптиків Повторення Закону, що тепер зберігаються в Манчестері і датуються серединою II століття до н. е. Грецькі фрагменти Левита, Чисел і Повторення Закону знайдено також серед сувоїв Мертвого моря; найдавніші з них — приблизно 100 року до н. е.
Християнське користування Септуагінтою позначилося й на пізніших суперечках. Коли Єронім перекладав Старий Заповіт латиною з давньоєврейської, Августин побоювався, що відмова від Септуагінти розділить церкви (див. Єронім і латинська Вульгата).
Свідок давньоєврейського тексту
Оскільки Септуагінту перекладали з давньоєврейських рукописів, значно давніших за будь-який збережений масоретський рукопис, вона цінний свідок давньоєврейського тексту. Там, де вона відрізняється від масоретського тексту, можливо кілька пояснень. Перекладач міг неправильно прочитати давньоєврейський текст, витлумачити його чи переказати. Але іноді перекладач сумлінно передавав інший давньоєврейський текст.
До 1947 року часто важко було сказати, що саме сталося. Сувої Мертвого моря це змінили. У таких книгах, як Самуїлові книги та Єремія, давньоєврейські сувої з Кумрану погоджуються з Септуагінтою проти масоретського тексту, доводячи, що грецькі перекладачі мали давньоєврейські рукописи з іншим читанням (див. Що сувої Мертвого моря показують про текст Біблії). Емануель Тов називає Септуагінту найважливішим окремим джерелом для відновлення давньоєврейських читань, що відрізняються від масоретського тексту.
Щоб користуватися нею добре, потрібна майстерність. Текстолог мусить спершу зʼясувати, який давньоєврейський текст читав перекладач, а для цього треба знати, як цей перекладач зазвичай працював, і лише потім зважувати це давньоєврейське читання проти масоретського.
Септуагінта сьогодні
Септуагінта й досі офіційний Старий Заповіт східних православних церков. Для дослідників стандартні видання — ручне видання Альфреда Ральфса (1935, перероблене Робертом Ганхартом 2006 року) і велике критичне видання, яке готують у Ґеттінґені з 1931 року і яке досі не завершене. Англійський переклад, New English Translation of the Septuagint (NETS), вийшов 2007 року.
Для Open Word Bible Септуагінта відіграє дві ролі. Коли автор Нового Заповіту цитує Старий, запис з обґрунтуванням може зазначити, де цитата йде за грецьким текстом, а не за давньоєврейським, і це допомагає читачам зрозуміти уявні розбіжності. А в Старому Заповіті, де Септуагінта, можливо з підтримкою сувоїв Мертвого моря, зберігає читання, яке багато дослідників вважають давнішим за масоретське, рішення, чи йти за ним, ухвалюють відкрито і пояснюють.
Джерела
- Barthélemy, Dominique. Les Devanciers d’Aquila. Supplements to Vetus Testamentum 10. Leiden: Brill, 1963.
- Вавилонський Талмуд, трактат Мегіла 9а; Соферим 1:7.
- Dines, Jennifer M. The Septuagint. London: T&T Clark, 2004.
- Fernández Marcos, Natalio. The Septuagint in Context: Introduction to the Greek Versions of the Bible. Translated by Wilfred G. E. Watson. Leiden: Brill, 2000.
- Jobes, Karen H., and Moisés Silva. Invitation to the Septuagint. 2nd ed. Grand Rapids: Baker Academic, 2015.
- Law, Timothy Michael. When God Spoke Greek: The Septuagint and the Making of the Christian Bible. Oxford: Oxford University Press, 2013.
- Філон. Про життя Мойсея 2.25–44.
- Pietersma, Albert, and Benjamin G. Wright, eds. A New English Translation of the Septuagint. Oxford: Oxford University Press, 2007. Вільно доступний онлайн.
- Tov, Emanuel. The Text-Critical Use of the Septuagint in Biblical Research. 3rd ed. Winona Lake, IN: Eisenbrauns, 2015.
- Wright, Benjamin G., III. The Letter of Aristeas. Commentaries on Early Jewish Literature. Berlin: de Gruyter, 2015.
- В англійському оригіналі статті цитати з Біблії взято з World English Bible (суспільне надбання), крім тих місць, де стаття подає власний дослівний переклад. В українському тексті їх подано за українським перекладом Open Word Bible, а інші цитати перекладено для цієї статті.