Буття 1 наростає до вершини. Після світла, моря, суходолу, рослин і тварин Бог створює людей:
Тоді Бог сказав: «Створімо людей на Наш образ, щоб вони були подібні до Нас. Нехай вони панують над рибою в морі й птахами в небі, над худобою і всією землею, і над усяким створінням, що плазує по землі.»
Це шостий день. Наземних тварин щойно створено, кожну «за її видом» (вірш 25). Тепер візерунок змінюється. Кілька рішень у записі до цього вірша варто знати, і одне з них — питання, якого ніхто не може розвʼязати напевно.
«Створімо»
Досі Бог казав «нехай буде». Тут він каже נַֽעֲשֶׂ֥ה, «створімо», а наступний вірш повертається до однини: «Бог створив».
Запис перелічує, як читали цю множину:
- Бог звертається до небесних істот, що йому служать, як у 1 Царів 22:19–20 чи Ісаї 6:8: «хто піде для нас?»
- множина, що виражає Божу повноту чи велич.
- Бог радиться сам із собою.
- для християнських читачів — перший натяк на більш ніж одну особу в Бозі, бо Новий Заповіт повʼязує Сина зі створенням (Івана 1:3).
Ці прочитання мають довгу історію. Юдейський коментатор Раші в XI столітті вважав, що Бог радиться зі своїм небесним двором, і виводив із цього урок смирення: більший має радитися з меншим. У II столітті Юстин Мученик доводив протилежне: що Бог говорив до когось, відмінного від себе, і Юстин ототожнював його зі Словом.
Рішення позначено як під питанням, а переклад просто каже «ми», що лишає відкритими всі прочитання. Запис додає одну думку, яка слушна, хоч би яке прочитання було правильним: наступний вірш ясно каже, що творить лише Бог.
Образ і подоба
Два ключові слова — צֶלֶם, «образ», і דְּמוּת, «подоба». Запис бере їх разом, а не як дві різні частини людини, наприклад тіло й душу.
Образ — це статуя чи копія. Царі в давньому світі ставили свої зображення, щоб показати, де вони панують. Подоба — це схожість. Разом ці слова кажуть, що людей створено, щоб вони були схожі на Бога і представляли його на землі. Тому вірш одразу ж дає їм владу над живими створіннями, з дієсловом, яке вживають про владу царя. Цар Псалма 72 править на благо тих, хто під його опікою.
Читачі не завжди брали ці два слова разом. Іриней у II столітті бачив між ними різницю: образ належить до людської природи, а подоба — дар Духа, який можна втратити й відновити. Кальвін у XVI столітті вважав пошуки різниці помилкою і казав, що «подобу» додано, щоб пояснити «образ». Запис стає на бік спільного прочитання і наводить підставу із самої книги Буття: коли в Адама народжується син, ті самі два слова повертаються в іншому порядку, «на свою подобу, за своїм образом» (5:3). Вони описують одне: сина, схожого на батька.
Замість «за нашою подобою» Збалансований рівень каже «щоб вони були подібні до нас», а Простий — «щоб вони були схожі на нас», тож зміст очевидний.
Одне менше рішення стоїть наприкінці вірша. У переліку тварин вирізняється «усією землею», а сирійський переклад читає «усіма дикими звірами землі», що відповідає віршам 24–25. І давньоєврейський текст, і Септуагінта мають «усією землею», тож Open Word Bible іде за ними, позначає рішення як під питанням і подає сирійське читання у виносці.
«Людина» чи «чоловік»?
Слово для людей, яких створює Бог, — אָדָם. Особовим іменем Адам воно стає лише далі в розповіді (4:25; 5:1–3). Тут воно без артикля, а слова, що йдуть далі, «нехай вони панують» і «чоловіком і жінкою», показують, що воно означає людей загалом.
Тому типове англійське формулювання інклюзивне: «humankind» на Буквальному рівні, «human beings» на Збалансованому, «people» на Простому. Але багато читачів знають ці вірші зі словом «man», традиційним англійським словом у цьому значенні, а це питання формулювання, а не змісту. Тож в англійському тексті це налаштування читання: якщо перемкнути налаштування мови про людей на традиційну, вірш читатиметься «Let us make man in our image». Українською такого вибору тут немає: «людина» (Буквальний) і «люди» (Збалансований, Простий) уже означають і чоловіків, і жінок, тож український текст цих віршів не має налаштування мови про людей. Див. Налаштування змінюють формулювання, але ніколи не зміст.
Потім вірш 27 подає три поетичні рядки, які відповідають на вірш 26:
Отже, Бог створив людину на свій образ. На образ Бога Він створив її; чоловіком і жінкою Він створив їх.
Кожен рядок має дієслово, яке вживають лише про Бога, «створив», і запис читає це повторення як позначку вершини розповіді. Другий рядок каже, що Бог створив «її», людину, в однині, бо людство — одне ціле; третій каже «їх», чоловіком і жінкою. Обидві статі несуть Божий образ, і благословення та завдання вірша 28 дано обом.
Це благословення відрізняється від попереднього. Риб і птахів благословлено в третій особі (вірш 22). До людей звертаються: «сказав їм». Вони мають наповнювати землю і «підкорити» її. Запис не помʼякшує дієслова. Це сильне слово, яке вживають про підкорення краю (Числа 32:22). Але запис читає його і в контексті: світ, який Бог щойно назвав добрим, і розповідь, яка далі поселяє чоловіка в саду, «щоб він обробляв його й доглядав» (2:15). Простий рівень каже «беріть її під свою владу».
«Помічник, який буде йому до пари»
Буття 2 розповідає історію знову, ближчим планом. Тут уперше щось у створеному світі недобре: чоловік сам. Бог каже, що зробить йому עֵ֖זֶר כְּנֶגְדּֽוֹ:
Тоді ГОСПОДЬ Бог сказав: «Недобре чоловікові бути самому. Я зроблю йому помічника, який буде йому до пари.»
Перше слово, עֵזֶר, часто перекладають як «помічник», а це може звучати як молодший асистент. Запис каже, що давньоєврейське слово не натякає на нижче становище. Найчастіше його вживають про самого Бога як помічника свого народу (Вихід 18:4; Псалом 121:1–2). Воно називає того, хто дає потрібну допомогу.
Друге слово поєднує «як» і «навпроти». Помічник буде йому рівним і парою, тим, хто стоїть із ним лицем до лиця, як не може жодна тварина. Збалансований рівень каже «який буде йому до пари», щоб зберегти обидві сторони. Простий іде далі й каже «пару, яка саме для нього підходить». В англійському тексті відповідне рішення щодо формулювання позначено як під питанням, а Буквальний і Збалансований зберігають «помічника».
Розповідь показує, що означають ці слова. Чоловік дає назви тваринам, але серед них немає для нього пари (2:20). Коли Бог приводить жінку, чоловік уперше в Біблії говорить, і говорить коротким віршем:
Чоловік сказав: «Нарешті! Ось кістка з моїх кісток і плоть із моєї плоті! Вона називатиметься Жінкою, бо її взято з Чоловіка.»
«Кістка з моїх кісток» в інших місцях уживають про близьку рідню (29:14). Вона — одна з його роду, та пара, якої він не знайшов серед тварин. Він називає її ishah, «жінка», бо її взято з ish, «чоловік»: два слова, що звучать схоже, хоча походять від різних коренів.
Відкрийте Буття 1 і натисніть на вірш 26, щоб побачити весь запис.