За однією поширеною оцінкою, у 1800 році Біблію, повністю чи частково, було надруковано приблизно сімдесятьма мовами, здебільшого європейськими. До 1900 року таких мов було кілька сотень. Цю зміну спричинили дві нові речі: товариства, які існували лише для того, щоб друкувати й поширювати Біблії, і хвиля протестантських місіонерів, які вивчали мови, що їх рідко або й ніколи не записували.
Це була доба великих зусиль і справжніх здобутків. А ще це була доба імперій, і чималу частину роботи, яку приписують відомим місіонерам, виконали разом із ними, а часом і переважно замість них, люди, чиї імена ніколи не друкували на титульній сторінці.
Мері Джонс і Біблійне товариство
Найвідоміша історія про початок біблійних товариств розповідає про валлійську дівчину Мері Джонс (Mary Jones, 1784–1864). Як її зазвичай переказують, Мері шість років збирала гроші на валлійську Біблію, а в 1800 році, у пʼятнадцять років, пройшла босоніж близько сорока кілометрів до Бали, щоб купити її в методистського пастора Томаса Чарлза (Thomas Charles), і той був так зворушений, що закликав створити товариство, яке забезпечувало б Біблією Уельс і весь світ.
Мері Джонс справді жила, і її Біблія зберігається в колекціях Біблійного товариства. Але звична версія історії була записана через десятиліття, у вікторіанських книжках для дітей, і історики вважають звʼязок між нею і заснуванням товариства переказом, а не встановленим фактом.
Певне ж ось що. Валлійських Біблій було мало, і коштували вони дорого. У грудні 1802 року Чарлз порушив це питання на зібранні Релігійного товариства трактатів у Лондоні, і баптистський пастор Джозеф Гʼюз (Joseph Hughes) нібито запитав: якщо товариство для Уельсу, то чому не для всього світу? 7 березня 1804 року було засновано Британське і закордонне біблійне товариство (British and Foreign Bible Society).
«Без приміток і коментарів»
Товариство мало одне просте правило: воно друкуватиме Біблію «without note or comment» (без приміток і коментарів). Англікани, методисти, баптисти й конгрегаціоналісти в багатьох питаннях не погоджувалися, але всі могли погодитися друкувати сам лише текст. Правило мало свої межі: у 1826 році, після запеклої суперечки, товариство відмовилося фінансувати Біблії з апокрифами, і це напружило його стосунки з церквами в Європі.
Подібні товариства швидко зʼявлялися одне за одним, серед них Американське біблійне товариство (American Bible Society), засноване в Нью-Йорку в 1816 році. Вони фінансували переклади, дешево друкували їх величезними накладами і посилали книгонош продавати їх, обходячи країну пішки.
Вільям Кері і Серампур
Перше велике імʼя серед перекладачів-місіонерів — Вільям Кері (William Carey, 1761–1834), англійський швець і баптистський пастор, який самотужки вивчив мови. У 1793 році він відплив до Індії, а в 1800 році оселився в Серампурі, данському поселенні біля Калькутти, разом із Джошуа Маршманом (Joshua Marshman) і друкарем Вільямом Вордом (William Ward).
Бенгальський Новий Заповіт Кері вийшов у 1801 році. За три десятиліття друкарня в Серампурі видала Біблії або частини Біблії приблизно сорока мовами й діалектами, а також граматики і словники. Якість була нерівною. Багато перекладів зробили поспіхом, часто індійські вчені, яких називали пандитами, під наглядом місіонерів, і кілька з них згодом визнали ледве зрозумілими й замінили. Кері раз у раз переглядав свій бенгальський Новий Заповіт. Його головний ранній помічник, Рам Рам Басу (Ram Ram Basu), — один із небагатьох індійських співробітників, чиє імʼя часто памʼятають.
Мартін, Моррісон і Джадсон
Генрі Мартін (Henry Martyn, 1781–1812), кембриджський учений, який служив капеланом в Індії, переклав Новий Заповіт мовою гіндустані, яку тепер називають урду. Потім він вирушив до Шираза, щоб разом із місцевими вченими, передусім із Мірзою Саїдом Алі, переглянути перський Новий Заповіт, і помер дорогою додому у тридцять один рік.
Роберт Моррісон (Robert Morrison, 1782–1834) прибув до Кантона в 1807 році, коли навчати чужинців китайської мови було заборонено і його вчителі працювали, ризикуючи собою. Він спирався на рукописний переклад ранішого католицького місіонера Жана Бассе, який переписав у Британському музеї. Разом із Вільямом Мілном (William Milne) він завершив китайську Біблію в 1819 році; надрукували її в 1823 році. Вона була новаторською, але незграбною за стилем, і після неї вийшло багато перекладів, доки Chinese Union Version 1919 року не стала стандартною протестантською Біблією, якою значною мірою залишається й досі.
Американський баптист Адонірам Джадсон (Adoniram Judson, 1788–1850) прибув до Бірми в 1813 році і під час першої англо-бірманської війни майже два роки провів у вʼязниці. Ранні біографії розповідають, як його дружина Енн Гесселтайн Джадсон (Ann Hasseltine Judson) зашила його рукопис у подушку, щоб уберегти. Він завершив Біблію в 1834 році, і його переглянутий переклад досі лежить в основі найпоширенішої бірманської протестантської Біблії.
На півдні Африки Роберт Моффат (Robert Moffat, 1795–1883) майже все життя провів у Курумані, перекладаючи мовою сетсвана разом із її носіями, батсвана. Його повна Біблія вийшла в 1857 році і сформувала писемну сетсвана.
Неназвані перекладачі
За кожним із цих відомих імен стоїть команда. Місіонери залежали від учителів, мовних помічників, переписувачів, друкарів і перших навернених, для яких мова була рідною. Місіонери зазвичай керували роботою і видавали її; носії мови часто давали саму мову. Багато їхніх імен утрачено, а там, де їх записали, як у випадку Рам Рама Басу чи Мірзи Саїда Алі, до них часто ставилися як до помічників, а не як до співперекладачів.
Дехто все ж став відомим сам по собі. Семюел Аджаї Кроутер (Samuel Ajayi Crowther, близько 1809–1891), якого хлопчиком звільнили з невольничого корабля і який згодом став першим африканським англіканським єпископом, очолив роботу над Біблією мовою йоруба, завершену у 1880-х роках.
Що дав переклад?
Довгі роки історію місій розповідали як історію героїв-одинаків. Пізніші критики побачили в ній частину європейського колоніалізму: місіонери вибирали, який діалект записати, вигадували правопис і разом із книжками приносили чужі ідеї.
Історик Ламін Санне (Lamin Sanneh), уродженець Гамбії, запропонував впливовий третій погляд. Християнство, доводив він, надзвичайно «перекладне»: воно не має єдиної священної мови, тож переклад Біблії місцевою мовою надавав цій мові нової гідності, хоч би що мали на меті місіонери. Переклади творили писемні літератури, зберігали словниковий запас і давали читачам змогу самим тлумачити Біблію, часом усупереч місіонерам. Подібні аргументи висував Ендрю Уоллс. Критики відповідають, що Санне применшував владу місій і колоніальних урядів над тим, які мови записували і яких мов навчали. Обидва погляди слушні — у різних місцях.
Рух, що триває
Біблійні товариства існують і сьогодні, а з 1946 року співпрацюють як Обʼєднані біблійні товариства. Їхня робота тепер здебільшого триває завдяки перекладачам, які працюють своїми власними мовами (див. Переклад для кожної мови сьогодні).
Open Word Bible поділяє переконання, що Писання має бути кожною мовою, а передання тексту в суспільне надбання за CC0 іде від того самого прагнення, яке спонукало перші товариства друкувати Біблії якомога дешевше. А ще проєкт бере урок від неназваних перекладачів: у його записах кожного рецензента буде названо.
Джерела
- Howsam, Leslie. Cheap Bibles: Nineteenth-Century Publishing and the British and Foreign Bible Society. Cambridge: Cambridge University Press, 1991.
- Batalden, Stephen, Kathleen Cann, and John Dean, eds. Sowing the Word: The Cultural Impact of the British and Foreign Bible Society, 1804–2004. Sheffield: Sheffield Phoenix Press, 2004.
- Fea, John. The Bible Cause: A History of the American Bible Society. New York: Oxford University Press, 2016.
- Stanley, Brian. The History of the Baptist Missionary Society, 1792–1992. Edinburgh: T&T Clark, 1992.
- Daily, Christopher A. Robert Morrison and the Protestant Plan for China. Hong Kong: Hong Kong University Press, 2013.
- Sanneh, Lamin. Translating the Message: The Missionary Impact on Culture. 2nd ed. Maryknoll, NY: Orbis, 2009.
- Walls, Andrew F. The Missionary Movement in Christian History: Studies in the Transmission of Faith. Maryknoll, NY: Orbis, 1996.
- Hastings, Adrian. The Church in Africa, 1450–1950. Oxford: Clarendon Press, 1994.