У світі понад сім тисяч живих мов. Одними говорять сотні мільйонів людей, іншими — кілька сотень. Упродовж більшої частини історії переклад Біблії охоплював лише невелику частку з них. У XX столітті це змінилося. Переклад став свідомим, організованим і дедалі професійнішим зусиллям охопити кожну мову, а в останні десятиліття він став передусім справою самих носіїв цих мов.

Ця стаття описує, як це сталося, які організації були до цього причетні і які питання це зусилля досі порушує.

Кемерон Таунсенд і Табір Вікліфа

Історію зазвичай починають із Вільяма Кемерона Таунсенда (William Cameron Townsend, 1896–1982), молодого американця, який у 1917 році поїхав до Гватемали продавати іспанські Біблії. Більшість людей, яких він зустрічав, говорили мовами мая, а не іспанською. За історією, яку Таунсенд часто розповідав, один чоловік з народу какчикелів запитав його: якщо його Бог такий великий, то чому він не може говорити їхньою мовою? Хай навіть слова були не зовсім такі, цей досвід змінив напрям його життя. Таунсенд вивчив какчикельську мову і разом із какчикельськими колегами завершив Новий Заповіт близько 1929 року.

Таунсенд переконався, що для цієї роботи потрібні фахові лінгвісти. У 1934 році він разом із викладачем Біблії Л. Л. Легтерсом відкрив Табір Вікліфа (Camp Wycliffe), літній курс у фермерському будинку в Арканзасі, який першого року мав лише двох студентів. Його назвали на честь Джона Вікліфа, англійського перекладача XIV століття (див. Джон Вікліф і перша англійська Біблія). Серед його перших студентів були Кеннет Пайк і Юджин Найда, які обидва стали провідними лінгвістами.

До 1942 року справа Таунсенда перетворилася на дві організації: Літній інститут лінгвістики (Summer Institute of Linguistics, SIL), який провадив мовні дослідження і навчав грамоти, часто за угодами з урядами й університетами, і Перекладачів Біблії Вікліфа (Wycliffe Bible Translators), які збирали підтримку і зверталися до церков. Такий устрій дозволяв тим самим людям працювати лінгвістами в країнах, що не раді були б місіонерам. Критики, особливо в Латинській Америці 1970-х і 1980-х років, бачили в цьому розмивання ролей і звинувачували SIL у служінні зовнішнім політичним інтересам; прихильники вказували на його великий внесок у документування маловідомих мов. Обидва погляди мають своїх істориків.

SIL також видає Ethnologue, найпоширеніший каталог мов світу, який налічує понад сім тисяч живих мов.

Обʼєднані біблійні товариства і Юджин Найда

Біблійні товариства XIX століття продовжували свою роботу (див. Біблійні товариства і перекладачі-місіонери). У 1946 році на зустрічі в Гейвордс-Гіті в Англії національні товариства обʼєдналися в Обʼєднані біблійні товариства (United Bible Societies, UBS), щоб координувати переклад, видання і поширення в усьому світі.

Найвпливовіша постать у перекладі Біблії того століття працювала саме в цьому світі. Юджин А. Найда (Eugene A. Nida, 1914–2011) провів більшу частину своєї карʼєри в Американському біблійному товаристві та UBS. Він обʼїздив десятки країн, консультуючи перекладачів, і написав книги, що сформували не лише переклад Біблії, а й академічне вивчення перекладу загалом, особливо Toward a Science of Translating (1964) і, разом із Чарлзом Тейбером, The Theory and Practice of Translation (1969). Його ідею «динамічної еквівалентності», тобто перекладу, за якого зміст передається природно, а не відтворюється форма, розглянуто в статті Слово за словом чи зміст за змістом?.

UBS також створили інструменти для перекладачів: грецький Новий Заповіт, відредагований з огляду на потреби перекладачів (перше видання 1966 року), посібники до кожної книги Біблії, а згодом і програмне забезпечення. Після Другого Ватиканського собору UBS і Ватикан узгодили Настанови для міжконфесійної співпраці в перекладі Біблії (1968, переглянуті в 1987 році), і відтоді багато перекладів католики і протестанти створювали разом.

Від місіонерів до перекладачів-носіїв мови

Найбільша зміна останніх пʼятдесяти років не в організаціях, а в тому, хто перекладає. У XIX столітті перекладачем зазвичай був іноземний місіонер, а носії мови були помічниками. Сьогодні більшу частину перекладу Біблії виконують перекладачі-носії мови, люди, які перекладають своєю першою мовою, часто навчені біблійних мов і лінгвістики, разом із консультантами, які перевіряють точність роботи.

Типовий проєкт тепер охоплює команду з мовної громади, консультанта і багато етапів перевірки. Один із поширених методів — зворотний переклад: хтось перекладає чернетку назад мовою, яку знає консультант, щоб той міг побачити, що насправді каже чернетка. Чернетки випробовують на звичайних читачах, щоб побачити, чи розуміють вони їх так, як задумано.

Програмне забезпечення змінило щоденну роботу. Paratext, який почав у 1985 році лінгвіст Райньєр де Блуа і розвивали біблійні товариства, а приблизно з 2010 року — разом із SIL, дає команді змогу бачити свою чернетку поруч із давньоєврейським і грецьким текстом, попередніми перекладами і посібниками UBS. Він перевіряє правопис, пунктуацію і послідовне вживання ключових термінів і дає змогу консультантові на іншому континенті коментувати той самий текст. Багатьма проєктами тепер керують місцеві церкви і національні організації, а не агенції з Європи чи Північної Америки.

Скільки мов мають Біблію?

Упродовж багатьох років Всесвітній альянс Вікліфа (Wycliffe Global Alliance) публікував щорічну статистику доступу до Писання, яку укладали разом з UBS, SIL та іншими партнерами. Відтоді він скоротив власні підрахунки і відсилає читачів до ProgressBible, спільної бази даних, яку оновлюють щомісяця. Цифри змінюються, коли проєкти завершуються і коли підрахунки виправляють, тож їх слід сприймати як приблизні.

Звіт Альянсу за 2024 рік на основі даних вересня 2024 року описував ситуацію приблизно так:

  • 756 мов мали повну Біблію;
  • ще 1726 мали Новий Заповіт;
  • ще 1274 мали якусь меншу частину Писання;
  • а решта приблизно семи тисяч мов світу, понад три тисячі з них, не мали Писання взагалі, хоча в багатьох із них тривала перекладацька робота, і Альянс налічував 985 мов, у яких переклад ще треба було почати.

Остання цифра швидко зменшилася. До серпня 2025 року Альянс налічував 544 з 7396 мов світу, які ще чекали початку перекладу і якими говорили близько 37 мільйонів людей, а робота тривала в 4457 мовах.

Із такими цифрами треба бути обережним. Мова з повною Біблією може мати лише стару версію, яку мало хто може прочитати. Мовою без Писання може говорити невелика громада, яка здебільшого користується регіональною мовою. А статистика не може показати, чи добрий переклад і чи ним користуються. І все ж вона показує і те, скільки зроблено, і те, скільки ще залишається.

У 1999 році організації Вікліфа ухвалили мету, яку часто називають Візією 2025 (Vision 2025): щоб до 2025 року проєкт перекладу почався в кожній мові, яка його потребує. Ця мета допомогла прискорити роботу, особливо завдяки партнерствам і новим технологіям. Наскільки близько до неї вдалося підійти, залежить від того, як рахувати мови і що вважати «потребою» в перекладі, і найкращим орієнтиром щодо стану справ є щорічна статистика.

Жестові мови

Жестові мови — повноцінні мови з власною граматикою, а не жестові версії усних мов. Їх кілька сотень, і переклад Біблії ними швидко зростає. Оскільки жестові мови візуальні, переклад знімають на відео, а не друкують. У 2020 році організація Deaf Missions повідомила про завершення всієї Біблії американською жестовою мовою після десятиліть роботи, і цей переклад загалом називають першою повною Біблією будь-якою жестовою мовою. Робота триває в багатьох інших жестових мовах, і здебільшого її очолюють глухі перекладачі.

Відкриті ліцензії

Упродовж більшої частини XX століття переклади належали організаціям, які їх створили, і щоб надрукувати, записати чи переробити їх, потрібен був дозвіл. Так часто буває й досі, і авторське право допомагає оплачувати роботу. Але виник рух за поширення перекладацьких ресурсів під відкритими ліцензіями.

Серед прикладів — unfoldingWord та його платформа Door43, які публікують біблійні тексти, перекладацькі примітки і навчальні матеріали за ліцензіями Creative Commons, щоб місцеві церкви могли перекладати й видавати, не питаючи дозволу, а також eBible.org, що збирає вільно ліцензовані переклади і переклади, які є суспільним надбанням. Біблійні товариства створили власні спільні цифрові бібліотеки з централізованим керуванням дозволами. Прихильники відкритого ліцензування доводять, що воно усуває перешкоди для найбідніших церков; інші непокояться про контроль якості або про втрату доходу, який підтримує довгі проєкти. Обидва занепокоєння справжні.

Суперечки, що тривають

Перекладачі й досі сперечаються про багато питань: наскільки пристосовувати вислови до культури, як перекладати ключові терміни там, де слово для «Бога» несе інші релігійні значення, і як користуватися компʼютерами, а тепер і штучним інтелектом, не послаблюючи перевірки людиною.

Одна суперечка показує, якими складними можуть бути ці питання. Багато мусульман чують у «Сині Божому» твердження, що Бог узяв дружину і породив дитину, а Коран це заперечує. Критики повідомляли, що деякі переклади для мусульманських читачів замінили «Отця» і «Сина» іншими словами, як-от «Господь» замість «Отець» і «Месія» замість «Син», щоб уникнути цього непорозуміння. Вони казали, що це змінило зміст тексту, петиція, започаткована в січні 2012 року, здобула широку підтримку, і того ж року Вікліф і SIL попросили Всесвітній євангельський альянс (World Evangelical Alliance) переглянути їхню практику. Його група з дванадцяти науковців із кількох країн подала звіт у квітні 2013 року. Вона рекомендувала вживати найбезпосередніші родинні відповідники для Бога Отця і Сина Божого, додаючи там, де потрібно, уточнення на зразок «небесний», і пояснювати терміни в примітках, а не заміняти їх. Вікліф і SIL прийняли звіт.

Ця справа повертається довкола розрізнення, що проходить крізь увесь переклад: між тим, що слово означає, і тим, що читач може хибно в ньому почути. Примітка може розвʼязати друге, не змінюючи першого. Це не нові питання; це найдавніші питання перекладу в нових обставинах.

Де місце Open Word Bible

Open Word Bible — не проєкт для мов меншин. Його мови досі — англійська, іспанська, французька, суахілі, вʼєтнамська, корейська, португальська, амхарська, гінді і російська, і всі вони вже мають багато Біблій. Але він поділяє з сучасним рухом дві турботи. Його ліцензія CC0 означає, що будь-хто, зокрема ті, хто перекладає іншими мовами, може вільно ним користуватися і переробляти його. А оскільки кожне речення має своє обґрунтування (див. Показуємо свою роботу: що таке запис з обґрунтуванням), перекладач іншою мовою може побачити, що було вирішено щодо грецького і давньоєврейського тексту, а не лише англійський результат. Його чернетки підготовлено за допомогою ШІ, і жодну ще не позначено як перевірену; як і кожен описаний тут проєкт, він залежить від людей, що перевіряють текст і чиї імена записано.

Джерела

  • Svelmoe, William Lawrence. A New Vision for Missions: William Cameron Townsend, the Wycliffe Bible Translators, and the Culture of Early Evangelical Faith Missions, 1896–1945. Tuscaloosa: University of Alabama Press, 2008.
  • Nida, Eugene A. Toward a Science of Translating. Leiden: Brill, 1964.
  • Nida, Eugene A., and Charles R. Taber. The Theory and Practice of Translation. Leiden: Brill, 1969.
  • Stine, Philip C. Let the Words Be Written: The Lasting Influence of Eugene A. Nida. Atlanta: Society of Biblical Literature, 2004.
  • Robertson, Edwin H. Taking the Word to the World. 1996.
  • Wilt, Timothy, ed. Bible Translation: Frames of Reference. Manchester: St Jerome, 2003.
  • Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig, eds. Ethnologue: Languages of the World. Dallas: SIL International, published annually.
  • Wycliffe Global Alliance. “2024 Global Scripture Access” (data of September 2024) and “2025 Scripture access statistics” (data of 1 August 2025). Online at wycliffe.net, with later updates from ProgressBible (progress.bible).
  • World Evangelical Alliance. “Report of the Independent Bible Translation Review Panel” to Wycliffe Global Alliance and SIL International on the translation of divine familial terms, April 2013.
  • United Bible Societies. “Celebrating 30 Years of Paratext Supporting Bible Translation.” Online at unitedbiblesocieties.org.
  • Sanneh, Lamin. Whose Religion Is Christianity? The Gospel beyond the West. Grand Rapids: Eerdmans, 2003.