Суахілі — найпоширеніша африканська мова родини банту. Вона є національною мовою Танзанії і Кенії, вживається в Уганді, Руанді, Бурунді та на сході Конго, а Африканський союз прийняв її як одну зі своїх робочих мов. Оцінки кількості її мовців дуже різняться — від приблизно 100 мільйонів до понад 200 мільйонів, — бо більшість мовців вивчають її як другу мову, а підрахунки різняться тим, кого вони охоплюють.
Біблія суахілі нині одна з найчитаніших Біблій в Африці. Її історія коротка порівняно з грецькою, латинською чи сирійською Бібліями: вона починається в 1840-х роках. Але вона тісно повʼязана з більшою історією — створенням стандартної писемної суахілі, — і вона ясно показує, як перекладачі, місії, колоніальні уряди і насамперед самі мовці суахілі разом формували мову та її Писання.
Мова, яка вже мала писемність
Суахілі складалася впродовж багатьох століть у містах узбережжя Східної Африки, від південного Сомалі до Мозамбіку, де африканські громади торгували через Індійський океан з Аравією, Персією та Індією. За граматикою і значною частиною словника ця мова належить до банту, але вона запозичила багато слів з арабської і менше — з перської, португальської, гінді, а згодом з англійської.
Важливо сказати, що суахілі була писемною мовою задовго до приходу будь-якого місіонера. Поети суахілі писали арабським письмом, і довгі розповідні поеми збереглися щонайменше з початку XVIII століття. Прибережна культура суахілі була і залишається здебільшого мусульманською. Тож перекладачі Біблії прийшли до мови з власною літературою і власним релігійним словником, значною мірою сформованим ісламом.
Місіонери вирішили записувати суахілі латинською абеткою. Згодом цей вибір став загальним, і суахілі арабським письмом нині трапляється рідко, за винятком деяких поетичних і релігійних традицій.
Людвіґ Крапф у Момбасі
Першим християнським місіонером, який серйозно взявся за суахілі, був Йоганн Людвіґ Крапф (1810–1881), німецький лютеранин із Вюртемберґа, що служив в англіканському Церковному місіонерському товаристві (Church Missionary Society, CMS). Після років в Ефіопії він прибув до Момбаси 1844 року. За кілька тижнів його дружина Розіна та їхня новонароджена донька померли від гарячки. Крапф залишився, і 1846 року до нього приєднався інший німець, Йоганнес Ребманн.
Крапф почав перекладати майже відразу. Він працював над книгою Буття і частинами Нового Заповіту, а уривок Буття надрукували наприкінці 1840-х років — за більшістю свідчень, це перша частина Біблії, будь-коли надрукована суахілі. Його переклади були ранніми і пробними, зробленими чужинцем, який ще вчив мову, і їх скоро витіснили інші. Його тривалий внесок був мовознавчим: нарис граматики, опублікований 1850 року, і значно пізніше A Dictionary of the Suahili Language (1882), що зафіксував чимало прибережної лексики.
Крапф мав і ширші сподівання. Він уявляв ланцюг місій через усю Африку і вірив, що суахілі може стати мовою, якою можна досягти внутрішніх районів. Принаймні в цьому він мав рацію, хоча суахілі вглиб континенту понесли торгівля, колоніальна адміністрація та африканські мовці, а не самі лише місії.
Едвард Стір і занзібарська Біблія
Наступний великий етап прийшов із Занзібару, острова, що тоді був політичним і торговельним осередком узбережжя. Англіканська Університетська місія до Центральної Африки (Universities’ Mission to Central Africa, UMCA) перенесла туди свою базу 1864 року. Один із її членів, Едвард Стір (1828–1882), згодом єпископ Занзібару, став найважливішим дослідником суахілі свого покоління.
Handbook of the Swahili Language as Spoken at Zanzibar (1870) Стіра на десятиліття став стандартною граматикою. Він збирав оповідання суахілі, керував місійною друкарнею, де вчилися працювати звільнені раби, яких навчала місія, і переклав значну частину Біблії суахілі міста Занзібар, відомою як кіунгуджа. Його памʼятають також тим, що він збудував у Занзібарі собор Христа на місці колишнього невільничого ринку.
Стір завершив Новий Заповіт і частини Старого до своєї смерті 1882 року. Колеги закінчили працю, і повну Біблію занзібарською суахілі зазвичай датують 1891 роком, хоча дати окремих книг і видань різні джерела подають по-різному. Як і всі ранні переклади, вона залежала від африканських помічників, чиї імена рідко записані.
Два діалекти, дві Біблії
Місіонери CMS у Кенії не прийняли занзібарського перекладу. Вони працювали суахілі Момбаси, кімвіта, що має багатшу давню літературу і відрізняється від кіунгуджа вимовою, словником і почасти граматикою. Наприкінці XIX і на початку XX століття було підготовано окремі тексти Писання момбаським діалектом, зокрема Новий Заповіт, виданий Британським і зарубіжним біблійним товариством 1914 року; серед тих, хто перекладав цим діалектом, був місіонер CMS Вільям Тейлор, провідний знавець момбаської суахілі.
Тим часом німецькі місії в тодішній Німецькій Східній Африці (згодом Танганьїка, нині материкова Танзанія) теж користувалися суахілі, яку німецький колоніальний уряд зробив мовою адміністрації. Тож на початку XX століття існували суперницькі Біблії суахілі, повʼязані із суперницькими діалектами і суперницькими місіями. Це була звична схема в місіонерському перекладі, і вона ставила практичне питання: яку саме суахілі писати, викладати і друкувати?
Стандартна суахілі
На це питання відповіли не церкви, а британські колоніальні уряди Кенії, Танганьїки, Уганди і Занзібару. Наприкінці 1920-х років освітні урядовці й місіонери погодилися, що для шкіл і книжок потрібен єдиний стандарт і що він має ґрунтуватися на занзібарському діалекті. 1930 року утворили Міжтериторіальний мовний комітет (Inter-Territorial Language Committee), щоб унормувати правопис і граматику та затверджувати підручники. Його праця привела до стандартних словників суахілі–англійського та англійсько–суахілі, які впорядкував Фредерік Джонсон і які вийшли 1939 року.
Вибір кіунгуджа тоді викликав суперечки. Мовці момбаської суахілі відчували, що обійшли багатший літературний діалект, а деякі критики скаржилися, що новий стандарт — шкільна мова, сформована європейцями. Історики досі обговорюють, наскільки стандартну суахілі було навʼязано, а наскільки вона просто визнала занзібарську суахілі, що вже поширювалася торговельними шляхами. Так чи інакше, стандарт прижився, і після здобуття незалежності особливо Танзанія зробила суахілі осердям національного життя.
Традиція Стіра мала фору, бо стандарт був близький до діалекту, яким її написано.
Union Version
Щойно зʼявилася стандартна мова, стала можливою спільна Біблія. Протестантські місії Кенії і Танганьїки співпрацювали над новим перекладом, що мав замінити і занзібарський, і момбаський. Наслідок відомий як Union Version, де «union» («єднання») вказує на співпрацю церков, що стояли за ним. Спершу вийшов його Новий Заповіт, а повну Біблію зазвичай датують 1952 роком.
Для протестантів Східної Африки Union Version стала тим, чим King James Version довго була для англомовних: Біблією публічного богослужіння, вивчених напамʼять віршів і гімнів. Вона й досі широко вживана і любима, хоча її мова тепер звучить урочисто, а подекуди старомодно. Як і більшість перекладів свого часу, її створили здебільшого місіонери разом з африканськими колегами, чий внесок записано гірше, ніж він заслуговує.
Католицькі Біблії і Біблії загальновживаною мовою
Католицькі місії створили власні переклади суахілі — спершу уривків і Нового Заповіту, а згодом повної Біблії разом із второканонічними книгами. Після Другого Ватиканського собору католицькі й протестантські перекладачі по всій Східній Африці дедалі частіше працювали разом.
Найважливіший наслідок — Biblia Habari Njema («Біблія Добра Новина»), переклад загальновживаною мовою, підготований Біблійними товариствами Кенії і Танзанії як міжконфесійний проєкт за участю католиків і виданий у 1990-х роках. Він ішов за підходом за змістом, повʼязаним з Юджином Найдою (див. Слово за словом чи зміст за змістом?), прагнучи такої суахілі, яку звичайні читачі зрозуміють з першого прослуховування. На відміну від Union Version, його створено за провідної участі африканських учених і носіїв мови. Відтоді зʼявилися й інші сучасні переклади.
Слова для Бога
Кожен переклад суахілі стоїть перед питанням словника. Багато релігійних слів суахілі походять з арабської і спільні з мусульманським ужитком. Перекладачі зазвичай уживали для Бога слово банту Mungu і терміни арабського походження, як-от Injili (Євангеліє), roho (дух) і rehema (милосердя), а Ісуса християни називають Yesu, тоді як мусульмани кажуть Isa. Ці вибори допомагають сусідам-християнам і сусідам-мусульманам розуміти мову одне одного, але водночас означають, що те саме слово в різних громадах може мати різні асоціації. Перекладач мусить питати не лише, що слово означає в словнику, а й що воно означає для людей, які його почують.
Open Word Bible суахілі
Суахілі — одна з мов Open Word Bible, поряд з англійською, іспанською, французькою, вʼєтнамською, корейською, португальською, амхарською, гінді і російською. Як і кожною мовою, суахілі перекладають з грецької і давньоєврейської, а не з англійської, і кожне речення поділяє ті самі смислові рішення, що й в інших мовах, тоді як рішення щодо формулювання ухвалюють для самої суахілі (див. Буквальний, Збалансований, Простий: три рівні, один зміст).
Чернетки суахілі тепер охоплюють усю Біблію. Їх створено за допомогою ШІ, і жодну ще не перевірено. Як і найперші Біблії суахілі, вони потребують того, чого перекладачі завжди потребували найбільше: носіїв мови, які можуть сказати, чи звучить речення як справжня суахілі. Open Word Bible не позначить жодного свого тексту суахілі як перевіреного, доки його не прочитає названий поіменно рецензент, що вільно володіє суахілі. Якщо ви такий читач, почніть із проєкту на GitHub.
Джерела
- Krapf, J. Lewis. Travels, Researches, and Missionary Labours during an Eighteen Years’ Residence in Eastern Africa. London: Trübner, 1860.
- Krapf, Ludwig. A Dictionary of the Suahili Language. London: Trübner, 1882.
- Steere, Edward. A Handbook of the Swahili Language as Spoken at Zanzibar. London: Bell and Daldy, 1870.
- Johnson, Frederick. A Standard Swahili–English Dictionary. London: Oxford University Press, 1939.
- Whiteley, Wilfred. Swahili: The Rise of a National Language. London: Methuen, 1969.
- Mojola, Aloo Osotsi. “The Swahili Bible in East Africa from 1844 to 1996.” In The Bible in Africa: Transactions, Trajectories and Trends, edited by Gerald O. West and Musa W. Dube. Leiden: Brill, 2000.
- Sanneh, Lamin. Translating the Message: The Missionary Impact on Culture. 2nd ed. Maryknoll, NY: Orbis, 2009.
- Hastings, Adrian. The Church in Africa, 1450–1950. Oxford: Clarendon Press, 1994.