Узимку 1946–1947 років молодий бедуїн-пастух на імʼя Мухаммед ед-Дгіб із племені таамре шукав відбилу від стада козу серед скель поблизу північно-західного берега Мертвого моря. Він кинув камінь в отвір у скелі й почув, як щось розбилося. Коли згодом він і його товариші залізли досередини, вони знайшли високі глиняні глеки, а в деяких із них — згортки старої шкіри, обгорнуті лляною тканиною.
Ці згортки були першими з сувоїв Мертвого моря. Протягом наступного десятиліття одинадцять печер поблизу руїн Хірбет-Кумрану дали рештки приблизно девʼятисот рукописів, написаних приблизно між III століттям до н. е. і I століттям н. е. Серед них — найдавніші копії книг Єврейської Біблії, які будь-коли знаходили.
Не перша знахідка
Печери й раніше віддавали книги. Церковний історик Євсевій повідомляє, що Ориген, великий християнський учений III століття, користувався грецьким перекладом Старого Заповіту, знайденим у глеку поблизу Єрихона («Церковна історія» 6.16). Близько 800 року Тимофій I, патріарх Церкви Сходу в Багдаді, писав до єпископа на імʼя Сергій про історію, яку почув від навернених юдеїв. Приблизно десятьма роками раніше, казали вони, пес мисливця заліз у розколину в скелях поблизу Єрихона. Господар пішов слідом і знайшов приміщення, повне книг, серед яких були книги Старого Заповіту й інші твори давньоєврейською. Одна з них, як йому сказали, була книгою псалмів Давида, що містила понад двісті псалмів. У Біблії їх 150. Коли 1956 року в печері 11 знайшли великий сувій Псалмів, у ньому теж виявилися псалми, яких немає в Біблії; деякі з них раніше були відомі лише сирійською.
Обидві історії пояснює сухе пустельне повітря. Шкіра й папірус, які деінде зотліли б, могли пролежати дві тисячі років у запечатаному глеку в печері над Мертвим морем.
Перші сім сувоїв
Бедуїни принесли сувої до Вифлеєма, де вони зрештою потрапили до шевця й торговця старожитностями Халіла Іскандера Шагіна, відомого як Кандо. Звідти перші сім сувоїв розійшлися між двома покупцями.
- Чотири дісталися Мар Афанасію Єшуе Самуелю, сирійському православному митрополитові Єрусалима, у монастирі Святого Марка. Це були Великий сувій Ісаї (1QIsa-a), Статут громади, коментар на Авакума і сильно пошкоджений Апокриф Буття.
- Три купив Елеазар Сукенік, археолог Єврейського університету. Це були другий, фрагментарний сувій Ісаї (1QIsa-b), Сувій війни і Подячні гімни. Першу покупку Сукенік зробив 29 листопада 1947 року, того самого дня, коли Організація Обʼєднаних Націй проголосувала за поділ Палестини.
Науковці з Американських шкіл сходознавчих досліджень у Єрусалимі, серед них Джон Тревер і Міллар Барроуз, сфотографували сувої Мар Самуеля на початку 1948 року. Тревер порівняв письмо сувою Ісаї з папірусом Неша, невеликим давньоєврейським текстом, який тоді вважали найдавнішим відомим, і надіслав фотографії археологові Вільяму Ф. Олбрайту, а той відповів, що це «найбільше відкриття рукописів нового часу». Про знахідку оголосили у квітні 1948 року.
Фотографії Тревера виявилися важливішими, ніж хтось очікував. Коли він знову побачив сувої 1966 року, шкіра потемніла, а текст читався гірше, ніж він памʼятав. Його знімки 1948 року досі використовують як свідчення того, який вигляд мали сувої, щойно вийшовши з печер.
Мар Самуель вивіз свої чотири сувої до Сполучених Штатів. Кілька років не маючи змоги їх продати, він 1 червня 1954 року дав невелике оголошення у Wall Street Journal із пропозицією «The Four Dead Sea Scrolls» («Чотири сувої Мертвого моря»). Через посередників на нього відгукнулися від імені Їгаеля Ядіна, сина Сукеніка, який купив їх для Держави Ізраїль за 250 000 доларів. Усі сім перших сувоїв нині виставлено у Святилищі Книги в Музеї Ізраїлю в Єрусалимі — будівлі, що нагадує кришку одного з глеків, у яких їх знайшли.
Одинадцять печер
Коли стало відомо, що сувої цінні, бедуїни ретельно обшукали місцевість і часто знаходили печери раніше за археологів. Офіційні розкопки очолили Ролан де Во з Біблійної школи (École Biblique) в Єрусалимі та Джеральд Ланкестер Гардінг з Йорданського департаменту старожитностей. Вони дослідили печеру 1 у 1949 році, а потім з 1951 по 1956 рік розкопували сусіднє поселення Хірбет-Кумран.
- Печера 1 дала перші сім сувоїв і фрагменти ще кількох десятків.
- У печері 3 (1952) зберігався Мідний сувій — перелік схованих скарбів, вигравіюваний на металі, досі не пояснений. Він був надто корозований, щоб його розгорнути, тому 1955 і 1956 року його відвезли до Манчестера, де професор Г. Райт Бейкер розрізав його тонкою пилкою на двадцять три смуги, щоб його можна було прочитати.
- Печера 4 (1952), яку бедуїни знайшли в полі зору від поселення, виявилася найбагатшою з усіх. У ній було близько 15 000 фрагментів понад 500 різних рукописів, багато з яких не більші за поштову марку.
- Печера 11 (1956) дала кілька добре збережених сувоїв, серед них великий сувій Псалмів і Храмовий сувій, який Ядін придбав 1967 року.
Печера 4 показала й ціну того, що бедуїни випередили археологів. З вересня 1952 року її фрагменти почали зʼявлятися на ринку старожитностей, і Палестинський археологічний музей у Східному Єрусалимі, тоді під владою Йорданії, купував їх, щоб зберегти зібрання цілим. Коли грошей забракло, у 1954–1959 роках кошти надали іноземні установи, серед них Університет Макгілла в Монреалі, університети Манчестера, Гайдельберга й Оксфорда та Теологічна семінарія Маккорміка в Чикаго. Вони сподівалися отримати фрагменти натомість. 1961 року уряд Йорданії націоналізував сувої, і фрагменти залишилися в Єрусалимі. Їх розклали під склом у довгій кімнаті музею, яку команда називала «scrollery» («сувійня»).
У червні 1967 року, під час Шестиденної війни, музей (тепер він називається Музеєм Рокфеллера) перейшов під контроль Ізраїлю, а разом із ним і фрагменти з печери 4. У ті самі тижні Ядін отримав Храмовий сувій від Кандо, який роками його переховував; згодом торговцеві за нього заплатили.
2017 року археологи Єврейського університету оголосили про дванадцяту печеру поблизу Кумрану з розбитими глеками і чистим сувоєм, але без текстів: імовірно, її пограбували давно.
Інші місця в Юдейській пустелі дали споріднені знахідки: біблійні сувої в Масаді, фортеці, де юдейські повстанці трималися проти Рима до 73 чи 74 року н. е.; документи й біблійні тексти у Ваді-Мурабаат і Нахаль-Хевер з часів повстання Бар-Кохби (132–135 роки н. е.); і грецький сувій Малих пророків із Нахаль-Хевер. Ще 2021 року Управління старожитностей Ізраїлю оголосило про нові фрагменти цього грецького сувою, із Захарії та Наума, знайдені в «Печері жаху» під час обстеження, яке проводили, щоб випередити грабіжників. Це були перші фрагменти біблійного сувою, знайдені під час розкопок приблизно за шістдесят років. Як і решта сувою, вони подають грецький текст, але Боже імʼя пишуть давньоєврейськими літерами. Археологи вважають, що фрагменти принесли в печеру біженці наприкінці повстання Бар-Кохби, близько 135 року н. е.
Що містить зібрання?
Приблизно девʼятсот рукописів поділяються на три великі групи.
Біблійні рукописи. Понад двісті кумранських рукописів — копії книг Єврейської Біблії. Представлено кожну книгу, крім Естер (і Неемії, яку давні юдеї вважали однією книгою з Ездрою). Найчастіше переписували Псалми, Повторення Закону, Буття та Ісаю. Більшість із них фрагментарні; Великий сувій Ісаї — єдиний повний.
Інші юдейські твори, відомі до 1947 року. Сюди належать такі книги, як Товит, Сирах і Книга Ювілеїв, а також частини 1 Еноха; деякі з них уперше знайдено мовами оригіналу.
Твори, раніше невідомі. Статути громади, гімни, молитви, календарі, коментарі на пророчі книги, правові тексти й видіння кінця віку. Саме ці тексти викликали найбільше публічних суперечок.
Хто їх написав?
Де Во дійшов висновку, що сувої належали громаді, яка жила в Кумрані, і ототожнив її з ессеями — юдейською групою, яку описують Йосиф Флавій, Філон і римський письменник Пліній Старший, що розміщує ессеїв на західному березі Мертвого моря («Природнича історія» 5.73). Це досі погляд більшості, хоч і в змінених формах. Деякі науковці, як-от Норман Ґолб, доводили, що сувої походять з бібліотек Єрусалима і їх сховали в печерах до того, як римляни зруйнували місто 70 року н. е. Інші вважають, що Кумран був одним із кількох поселень ессеїв, а сувої збирали впродовж тривалого часу.
Для історії Біблії це питання важить менше, ніж може здатися. Хоч би кому вони належали, біблійні сувої переписували юдейські переписувачі впродовж кількох століть, і багато з них явно принесли до Кумрану з інших місць. Вони показують, який вигляд мав текст Єврейської Біблії в останні століття перед Ісусом.
Датування сувоїв
Звідки ми знаємо, скільки їм років? Три незалежні методи погоджуються.
- Археологія. Кераміка й монети в Кумрані показують, що поселення було заселене від кінця II або початку I століття до н. е. і зруйноване римлянами близько 68 року н. е.
- Палеографія. Дослідження почерку дає змогу науковцям розташувати види письма в послідовності. Класичне дослідження юдейського письма Френка Мура Кросса датувало більшість сувоїв приблизно 250 роком до н. е. — 68 роком н. е.
- Радіовуглецеве датування. Аналізи, проведені в Цюриху 1990–1991 років і в Тусоні 1994 року на зразках із низки сувоїв, дали дати, загалом узгоджені з палеографічними оцінками.
Підробки на ринку
Високі ціни привабили фальсифікаторів. Після 2002 року на ринку старожитностей зʼявилося близько сімдесяти нових фрагментів «сувоїв Мертвого моря», багато з яких купили колекціонери й християнські установи в Сполучених Штатах. Науковці запідозрили їх. 2020 року розслідування на замовлення Музею Біблії у Вашингтоні дійшло висновку, що всі шістнадцять його фрагментів — сучасні підробки, імовірно написані на старій шкірі, а потім оброблені, щоб здаватися давніми. Ці висновки не стосуються справжніх сувоїв, чия історія від печер до музеїв добре задокументована. Але вони показують, чому ця історія важлива.
Довгий шлях до публікації
Сувої з печери 1 опублікували швидко. З печерою 4 було інакше. Її десятки тисяч фрагментів доручили невеликій міжнародній команді, яка роками сортувала, зʼєднувала й ототожнювала їх. Публікація в офіційній серії Discoveries in the Judaean Desert (DJD) просувалася повільно, і до 1980-х років багато текстів досі не були опубліковані — понад тридцять років після їх знайдення.
Критики також зауважували, що до команди, сформованої 1953 року, не входив жоден юдейський чи ізраїльський науковець, хоча сувої — юдейські тексти. Ізраїльтяни, як-от Емануель Тов та Еліша Кімрон, долучилися до роботи лише в 1980-х. Зміни почалися 1990 року, коли головного редактора Джона Стругнелла усунули після інтервʼю, у якому він образливо висловився про юдаїзм. 1991 року невдоволення вихлюпнулося назовні. Бен-Ціон Вахольдер і Мартін Абегг використали укладену командою конкордацію, щоб відтворити неопубліковані тексти за допомогою компʼютера; Товариство біблійної археології видало факсимільне видання фотографій; а Бібліотека Гантінгтона в Каліфорнії оголосила, що відкриє доступ до свого набору фотографій. Монополію було зламано. Тим часом під керівництвом нового головного редактора Емануеля Това, призначеного 1990 року, офіційну команду значно розширили, і серію DJD по суті завершили у 2000-х роках, приблизно в сорока томах.
Сьогодні будь-хто може переглянути зображення сувоїв високої роздільної здатності онлайн. Проєкт Музею Ізраїлю Digital Dead Sea Scrolls, створений разом із Google, запрацював у вересні 2011 року з пʼятьма великими сувоями з печери 1, серед них Великим сувоєм Ісаї. У грудні 2012 року за ним зʼявилася Цифрова бібліотека сувоїв Мертвого моря імені Леона Леві Управління старожитностей Ізраїлю. Вона фотографує кожен фрагмент у кількох діапазонах світла, зокрема в інфрачервоному, яке може виявити літери, що вицвіли настільки, що неозброєним оком їх уже не прочитати.
Чому це важливо
До 1947 року найдавніші значні давньоєврейські рукописи Старого Заповіту датувалися приблизно 900–1000 роками н. е.; серед них — великі кодекси, описані в статті Алеппський і Ленінградський кодекси. Науковці могли порівнювати ці книги між собою і з давніми перекладами, але не могли побачити самого давньоєврейського тексту таким, яким він був до часів Ісуса. Раптом у науковців зʼявилися копії, приблизно на тисячу років старші. Дві наступні статті розглядають, що показують ці копії: спершу Великий сувій Ісаї, а потім що сувої Мертвого моря показують про текст Біблії загалом.
Джерела
- Cross, Frank Moore. “The Development of the Jewish Scripts.” In The Bible and the Ancient Near East, edited by G. Ernest Wright, 133–202. Garden City, NY: Doubleday, 1961.
- de Vaux, Roland. Archaeology and the Dead Sea Scrolls. Schweich Lectures 1959. London: Oxford University Press, 1973.
- Eusebius. Church History 6.16.
- Fields, Weston W. The Dead Sea Scrolls: A Full History. Vol. 1. Leiden: Brill, 2009.
- Golb, Norman. Who Wrote the Dead Sea Scrolls? The Search for the Secret of Qumran. New York: Scribner, 1995.
- Jull, A. J. Timothy, et al. “Radiocarbon Dating of Scrolls and Linen Fragments from the Judean Desert.” Radiocarbon 37 (1995): 11–19.
- Magness, Jodi. The Archaeology of Qumran and the Dead Sea Scrolls. 2nd ed. Grand Rapids: Eerdmans, 2021.
- “’Dead Sea Scrolls’ at the Museum of the Bible Are All Forgeries.” National Geographic, March 2020.
- Schiffman, Lawrence H. Reclaiming the Dead Sea Scrolls. Philadelphia: Jewish Publication Society, 1994.
- Timothy I. Letter 47, to Sergius. English translation in Sebastian P. Brock, A Brief Outline of Syriac Literature. Moran Etho 9. Kottayam: SEERI, 1997.
- Trever, John C. The Dead Sea Scrolls: A Personal Account. Rev. ed. Grand Rapids: Eerdmans, 1977.
- VanderKam, James C., and Peter Flint. The Meaning of the Dead Sea Scrolls. San Francisco: HarperSanFrancisco, 2002.
- Leon Levy Dead Sea Scrolls Digital Library: deadseascrolls.org.il.
- Біблійні цитати подано в перекладі за World English Bible (суспільне надбання), окрім місць, де стаття дає власний дослівний переклад.