King James Version має понад чотириста років, і в Сполучених Штатах, Канаді, Австралії та більшості інших країн будь-хто може друкувати її, цитувати, записувати чи викладати в інтернет, не питаючи дозволу. Це найпоширеніша Біблія в суспільному надбанні у світі, і на ній побудовано багато безплатних біблійних сайтів і застосунків.
У Сполученому Королівстві становище інше. Там право друкувати Authorized Version («Уповноважений переклад»), як її зазвичай називають у Британії, належить Короні, і його здійснюють друкарі, що мають королівські патентні грамоти. Багато Біблій King James мають таке повідомлення:
Rights in the Authorized (King James) Version of the Bible are vested in the Crown.
(«Права на Authorized (King James) Version Біблії належать Короні».) Ця стаття пояснює, як так сталося, кому належать права тепер і що від цього змінюється.
Не авторське право, а прерогатива
Права Корони на King James Version — це не авторське право у звичайному сенсі. Авторське право встановлює закон, і воно діє певний строк. Претензія Корони ґрунтується на королівській прерогативі: повноваженнях, які монарх мав за давнім правом, раніше за Парламент і незалежно від нього. Від XVI століття англійські монархи претендували на контроль над друкуванням певних книг, важливих для церкви й держави, зокрема Біблії, Книги спільної молитви і законів. Право друкувати їх вони надавали патентними грамотами (letters patent), офіційними відкритими листами, що дарували привілей.
Коли Парламент ухвалював сучасні закони про авторське право, він не зачепив цих прерогативних прав. Чинний закон, Закон про авторське право, промислові зразки і патенти 1988 року (Copyright, Designs and Patents Act 1988), у статті 171 каже, що ніщо в ньому не зачіпає «будь-якого права чи привілею Корони, що існує інакше, ніж на підставі законодавчого акта». Оскільки це право не походить із закону про авторське право, воно не має строку дії. Його не слід плутати з авторським правом Корони (Crown copyright), законодавчим авторським правом на твори, створені урядовими посадовцями, строк якого спливає.
Як далеко сягає прерогатива і як вона застосовувалася б до нових форм публікації, рідко, якщо взагалі колись, перевіряли в сучасному суді. Юристи, які писали про це, описують її межі як невизначені. На практиці видавці її поважають, а здійснюють її через ліцензії.
Королівський друкар
Першу Біблію King James 1611 року «Imprinted at London by Robert Barker, Printer to the Kings most Excellent Maiestie» («Надрукував у Лондоні Роберт Баркер, друкар його найвишуканішої Величності Короля») (див. King James Version). Уряд Королівського друкаря (King’s Printer, або Queen’s Printer, залежно від монарха) мав патент на друкування Біблій в Англії.
Роберт Баркер успадкував цей уряд від свого батька, Крістофера Баркера, який отримав його за Єлизавети I. Патент був цінний, бо кожній парафіяльній церкві потрібні були Біблія і Молитовник, а багато родин їх купували, і за нього боролися. Баркер багато позичав, щоб оплатити Біблію 1611 року, посварився зі своїми компаньйонами й фінансистами і провів останні роки життя в борговій вʼязниці. Його фірма також надрукувала горезвісну «Нечестиву Біблію» («Wicked Bible») 1631 року, у якій із сьомої заповіді випало «не».
Патент лишався в родини Баркерів та їхніх компаньйонів до 1709 року. Потім він перейшов до спадкоємців Томаса Ньюкома і Генрі Гіллза, а від 1710 року частки в ньому почав скуповувати Джон Баскетт, який до 1730-х років здобув над ним контроль. Видання Баскетта були гарні, але недбалі: його оксфордське фоліо 1717 року в заголовку розділу надрукувало «the parable of the vinegar» («притча про оцет») замість «the parable of the vineyard» («притча про виноградник»), і його прозвали «Оцтовою Біблією» («Vinegar Bible»).
1769 року Чарлз Ейр викупив решту років привілею Баскетта, а патент 1799 року дістався Джорджеві Ейру, Ендрю Страгану і Джонові Рівзу. Через ці партнерства уряд перейшов до фірми Eyre & Spottiswoode, яка мала його від XIX століття до 1990 року.
Привілейовані друкарні
Ще дві друкарні здавна мають власне право друкувати Біблію в Англії: університетські видавництва Кембриджа та Оксфорда, які часто називають «привілейованими друкарнями».
Право Кембриджа сягає патентної грамоти Генріха VIII 1534 року, яка дозволила університетові друкувати «всілякі книги». Кембридж почав друкувати лише в 1580-х, почасти через опір лондонської Гільдії книговидавців (Stationers’ Company), що пильнувала власних монополій. Перша кембриджська Біблія, видання Женевської Біблії, вийшла 1591 року, її надрукував Джон Лігейт. Кембриджські видання King James Version 1629 і 1638 років виправили багато помилок лондонських видань.
Право Оксфорда підтвердила хартія Карла I 1636 року, здобута через архієпископа Вільяма Лода, який був канцлером університету. Від пізнього XVII століття Оксфорд став великим друкарем Біблій, і саме в Оксфорді Бенджамін Блейні підготував виправлений текст 1769 року, за яким досі йде більшість Біблій King James.
Упродовж більшої частини XVII і XVIII століть Королівський друкар, університети й Гільдія книговидавців сперечалися й торгувалися про те, хто що може друкувати. Наслідком стала спільна монополія: в Англії та Уельсі Authorized Version могли друкувати лише Королівський друкар і два університетські видавництва, і ціна Біблій відображала брак конкуренції.
Шотландія йде власним шляхом
Шотландія мала власного Королівського друкаря для Шотландії з власним біблійним патентом. У 1830-х роках кампанія проти біблійних монополій, яку в Шотландії очолював священник із Колдстріма Адам Томсон, доводила, що привілеї роблять Біблії дорогими для бідних. Коли 1839 року шотландський патент сплив, уряд не поновив його як монополію.
Натомість нові патентні грамоти створили орган, який зазвичай називають Біблійною радою (Bible Board), до якої входили лорд-адвокат, генеральний соліситор Шотландії, модератор Генеральної асамблеї Церкви Шотландії та інші члени. Рада сама Біблій не друкувала. Вона надавала шотландським видавцям ліцензії на друкування і стежила за точністю їхніх текстів. Фірми з Глазго й Единбурга, серед них William Collins із Глазго, за цієї системи стали великими видавцями Біблій, і Біблії Collins продавали в усьому англомовному світі. Від 1890 року ліцензування Ради обмежувалося Біблією, Новим Заповітом і Псалмами.
Шотландський устрій показав, що права Корони можна використовувати для охорони тексту, а не для обмеження пропозиції: ліцензію міг отримати кожен належно кваліфікований, і ціни впали.
Кому належать права сьогодні
1990 року Cambridge University Press перебрало біблійний каталог Eyre & Spottiswoode, а разом із ним і уряд Королівського друкаря (тоді Queen’s Printer). Зі вступом на престол Карла III 2022 року титул знову став King’s Printer. Як патентоутримувач Корони, Кембридж здійснює права Корони на Authorized Version в Англії, Уельсі та Північній Ірландії, надаючи іншим видавцям ліцензії від імені Корони. Oxford University Press зберігає власний привілей як університетське видавництво. У Шотландії ліцензії на друкування й далі надає Біблійна рада.
Рядок про права в багатьох британських виданнях відображає цей устрій: уривки з Authorized Version «reproduced by permission of the Crown’s patentee, Cambridge University Press» («відтворено з дозволу патентоутримувача Корони, Cambridge University Press»).
Що це означає на практиці
Для більшості читачів права Корони нічого не змінюють. Цитувати вірші King James Version у проповіді, есеї чи книжці — звичайна практика скрізь. Оприлюднене повідомлення Кембриджа про дозволи стверджувало, що для літургійного вжитку до 500 віршів, менше за повну книгу, заявки не потрібні, а щодо інших видів використання слід звертатися до його відділу дозволів. Такі умови можуть змінюватися, і кожен, хто планує значну публікацію в Сполученому Королівстві, має перевірити поточне становище в патентоутримувача.
Права важать передусім для видавців. Фірма, яка хоче друкувати і продавати повну Біблію King James у Сполученому Королівстві, мусить робити це за ліцензією, тому британські видання називають патентоутримувача. Видавцям поза Сполученим Королівством не потрібен дозвіл, щоб друкувати King James Version у своїх країнах, і вони століттями вільно це роблять. Повна англійська Біблія, яку Роберт Ейткен із Філадельфії надрукував 1782 року і яку загалом вважають першою надрукованою в Америці, вийшла після того, як розрив колоній із Британією відкинув королівський патент; до того колоніальні читачі покладалися на Біблії, привезені з Британії.
Деякі питання лишаються відкритими. Не ясно, як права Корони застосовувалися б до сайту, розміщеного за кордоном і читаного в Британії, або яку саме форму тексту вони охоплюють: видання 1611 року, текст Блейні 1769 року чи обидва. Сучасні наукові видання, як-от New Cambridge Paragraph Bible Девіда Нортона (2005), мають власне авторське право на свою редакторську працю, цілком незалежно від прав Корони.
Інший вид свободи
Історія King James Version показує, що контроль над Писанням може служити різним цілям. Королівський привілей фінансував друкарів, охороняв текст від недбалих видань (не завжди успішно), а також тримав ціни високими. Шотландська реформа зберегла нагляд, але відкрила ринок.
Open Word Bible іде до свободи використання іншим шляхом. Замість чекати, поки сплинуть права, чи залежати від того, як до них ставиться певна юрисдикція, він від самого початку передає свій переклад, примітки й дані в суспільне надбання за CC0, щоб їх можна було друкувати й повторно використовувати в будь-якій країні без дозволу. Він перекладає з грецького Нового Заповіту SBL і Вестмінстерського Ленінградського кодексу, а не з King James Version чи будь-якої іншої англійської Біблії, які використовує лише для порівняння. Його чернетки створено за допомогою ШІ, і вони чекають на перевірку названими рецензентами-людьми. Про те, як інші переклади стали вільними для використання, див. Біблії в суспільному надбанні та відкриті Біблії.
Джерела
- Black, M. H. Cambridge University Press, 1584–1984. Cambridge: Cambridge University Press, 1984.
- Campbell, Gordon. Bible: The Story of the King James Version, 1611–2011. Oxford: Oxford University Press, 2010.
- Copyright, Designs and Patents Act 1988 (c. 48), section 171. legislation.gov.uk.
- Herbert, A. S. Historical Catalogue of Printed Editions of the English Bible, 1525–1961. London: British and Foreign Bible Society, 1968.
- McKitterick, David. A History of Cambridge University Press. 3 vols. Cambridge: Cambridge University Press, 1992–2004.
- Norton, David. A Textual History of the King James Bible. Cambridge: Cambridge University Press, 2005.
- Cambridge University Press. “Royal Connections.” cambridge.org.
- National Library of Scotland. Records of the Bible Board (archive descriptions). manuscripts.nls.uk.
- Біблійні цитати: ця стаття цитує повідомлення й вихідні дані, а не біблійні вірші; текст King James Version поза Сполученим Королівством є суспільним надбанням.