Візьміть Біблію в протестантській книгарні й порахуйте її книги: їх буде 66. Католицька Біблія має 73. Грецька православна Біблія має ще більше, а Біблія Ефіопської православної церкви Тевахедо — ще більше. Новий Заповіт у всіх них однаковий, за одним винятком, про який ідеться нижче. Відмінності стосуються Старого Заповіту.
Справа не в тому, що одна церква на власний розсуд додала книги, а інша їх вилучила. Усе сягає двох форм, у яких юдейське Писання дійшло до ранньої церкви: давньоєврейської Біблії і грецької Септуагінти.
Дві збірки
За часів Ісуса юдеї грекомовного світу читали своє Писання грецькою. Переклад, відомий як Септуагінта, розпочатий в Олександрії в III столітті до н. е., зрештою охопив книги, які не входили до давньоєврейської збірки, згодом визнаної рабиністичним юдаїзмом (див. Септуагінта). Деякі з них написано давньоєврейською чи арамейською, як показують фрагменти Товита і Сираха серед сувоїв Мертвого моря; інші, як-от Книгу Мудрості Соломона і 2 Маккавеїв, складено грецькою.
Рання церква, яка здебільшого говорила грецькою, успадкувала Септуагінту. Християнські автори вільно цитували ці книги, хоча дехто, особливо Єронім наприкінці IV століття, розрізняв книги давньоєврейського канону та інші, які він називав апокрифами і про які казав, що їх можна читати для повчання, але не для обґрунтування вчення. Інші, як-от Августин, а також північноафриканські собори в Гіппоні (393) і Карфагені (397), приймали їх як Писання. Єронім однаково переклав деякі з них для своєї латинської Біблії, і завдяки Вульгаті вони тисячу років залишалися частиною Біблії західної церкви (див. Єронім і Вульгата і Як було зібрано Старий Заповіт).
Розлам часів Реформації
Реформатори повернулися до давньоєврейської Біблії і до Єронімового розрізнення. Мартін Лютер у своїй повній німецькій Біблії 1534 року зібрав додаткові книги в окремий розділ між Заповітами під заголовком «Апокрифи» і описав їх як книги, які не вважаються рівними Святому Письму, але корисні й добрі для читання (див. Лютер і німецька Біблія). Тридцять девʼять статей Англіканської церкви дотримувалися подібного погляду, цитуючи Єроніма: церква читає їх «for example of life and instruction of manners; but yet doth it not apply them to establish any doctrine» («як приклад життя і для настанови у звичаях, але не застосовує їх для встановлення жодного вчення»).
Тридентський собор відповів 1546 року, перелічивши всі книги Старого Заповіту Вульгати, разом із цими, як канонічне Писання. Католики називають їх девтероканонічними, тобто «другого канону», бо їхній статус було остаточно визначено пізніше, а не тому, що вони мають менший авторитет. Пізніші реформатські віросповідання пішли далі за Лютера. Вестмінстерське віросповідання (1646) проголосило, що апокрифи не є частиною канону і мають не більше авторитету, ніж інші людські писання.
Отже, протестантська сума 66 — це 39 книг Старого Заповіту (книги давньоєврейської Біблії, пораховані по-християнському) і 27 книг Нового Заповіту. Католицькі 73 додають сім книг: Товита, Юдити, Мудрості, Сираха, Варуха, 1 Маккавеїв і 2 Маккавеїв, а також довші форми Естер і Даниїла. Шостий розділ Варуха, Послання Єремії, у деяких Бібліях друкують як окрему книгу.
Православні та давньосхідні Біблії
Східні православні церкви вживають Септуагінту як свій Старий Заповіт, і їхні Біблії, крім католицьких девтероканонічних книг, містять інші книги, наявні в рукописах Септуагінти: 1 Ездри (за деякою нумерацією 3 Ездри), 3 Маккавеїв, Молитву Манасії і Псалом 151, а 4 Маккавеїв часто друкують як додаток. Словʼянські Біблії містили також 2 Ездри (іноді звану 3 Ездри). Православні церкви ніколи не визначали меж Старого Заповіту так чітко, як Тридентський собор, і практика різниться від церкви до церкви; православні автори іноді називають ці книги anagignoskomena, «книги, які читаються».
Давньосхідні православні церкви мають власні традиції. Канон Ефіопської православної церкви Тевахедо зазвичай налічує 81 книгу, хоча підрахунки різняться залежно від того, як ділять книги. Він містить 1 Еноха, яку цитує Послання Юди, і Книгу Ювілеїв, переказ Буття і Виходу; обидві збереглися повністю лише мовою ґеез, класичною мовою Ефіопії. Він також містить три книги Мекабіян, які, попри назву, не повʼязані з книгами Маккавеїв. Ширший підрахунок додає до Нового Заповіту книги церковного устрою. Це єдине місце, де сам Новий Заповіт різниться між християнськими традиціями.
Додатки до Естер і Даниїла
Дві книги існують у довшій і коротшій формах, і те, як Біблія їх друкує, добре показує, за якою традицією вона йде.
Естер давньоєврейською жодного разу не згадує Бога. Грецька версія додає шість уривків, близько 107 віршів, серед них молитви Мардохея та Естер, тексти царських указів і сон з його тлумаченням. Єронім, перекладаючи з давньоєврейської, переніс додатки в кінець книги, тож у Douay-Rheims та інших Бібліях на основі Вульгати вони стоять як розділи з 10:4 до 16:24, поза порядком оповіді. Багато сучасних католицьких Біблій, як-от NABRE, повертають їх на їхнє місце в історії і позначають літерами від A до F. Протестантські видання з апокрифами зазвичай друкують додатки окремо, а NRSV у своєму розділі апокрифів подає переклад усієї грецької книги Естер.
Даниїл грецькою має три додатки: Молитву Азарії і Пісню трьох юнаків, яку співали в печі; Сусанну, історію жінки, яку несправедливо звинуватили, і мудрості Даниїла, що викрив її обвинувачів; і Віла і дракона, де Даниїл викриває жерців ідола. У католицьких Бібліях молитва і пісня стоять у розділі 3, а Сусанна і Віл стають розділами 13 і 14. Шов видно в протестантських Бібліях, які йдуть за давньоєврейським текстом. У World English Bible Даниїл 3:23 і 3:24 звучать так (в українському перекладі для цієї статті):
А ці троє чоловіків, Шадрах, Мешах і Авед-Него, упали звʼязані посеред розпаленої вогняної печі. Тоді цар Навуходоносор здивувався і поспіхом підвівся.
У католицькій Біблії між цими двома реченнями стоять шістдесят сім віршів молитви і пісні, тож подальші вірші Даниїла 3 пронумеровано інакше.
Як англійські Біблії друкують додаткові книги
Ранні англійські протестантські Біблії, зокрема Біблія Ковердейла, Велика Біблія, Женевська і Єпископська, усі містили апокрифи, зазвичай як окремий розділ між Заповітами (див. Від Ковердейла до Женеви: англійські Біблії до 1611 року). Так само й King James Version 1611 року. Її апокрифи містили 1 і 2 Ездри, Товита, Юдит, решту Естер, Мудрість, Еклезіастика (Сираха), Варуха з Посланням Єремії, Пісню трьох юнаків, Сусанну, Віла і дракона, Молитву Манасії та 1 і 2 Маккавеїв.
З часом протестантські видавці почали цей розділ пропускати. 1826 року Британське і закордонне біблійне товариство після тривалої суперечки серед своїх прихильників вирішило не фінансувати друк Біблій з апокрифами, і Американське біблійне товариство обрало подібну лінію (див. Біблійні товариства і перекладачі-місіонери). Почасти тому більшість англомовних протестантів ніколи не бачили цих книг у своїх Бібліях, хоча Англіканська церква й досі призначає читання з них.
Сучасні переклади мають кілька підходів:
- Католицькі Біблії (NABRE, родина Jerusalem Bible, RSV-CE, ESV-CE) ставлять девтероканонічні книги серед інших, у порядку Вульгати (див. Католицькі англійські Біблії).
- Екуменічні видання друкують їх в окремому розділі. Апокрифи RSV вийшли 1957 року, а екуменічну «Common Bible» («Спільну Біблію») 1973 року схвалили і протестантські, і католицькі інстанції; пізніше розширене видання додало книги, якими користуються православні церкви. NRSV (1989) та її оновлене видання виходять з розділом апокрифів, що містить книги, прийняті католиками, а також ті, якими користуються православні церкви, з примітками, що пояснюють, які церкви приймають які книги.
- Протестантські переклади зазвичай виходять без цих книг, але деякі видавці їх додали: ESV має видання з апокрифами (2009), а Common English Bible (2011) від початку виходила з апокрифами. Видання King James Version з апокрифами й досі друкують.
Orthodox Study Bible і англійська Септуагінта
Оскільки православний Старий Заповіт — це Септуагінта, переклад з давньоєврейської для православних читачів, строго кажучи, — не та книга. Цю прогалину заповнили кілька проєктів:
- Переклад Септуагінти Ланселота Брентона (1844), тепер суспільне надбання, понад століття залишався стандартною англійською Септуагінтою.
- A New English Translation of the Septuagint (NETS, Oxford University Press, 2007) за редакцією Альберта Пітерсми і Бенджаміна Г. Райта — науковий переклад, який бере за основу NRSV і переглядає її так, щоб вона йшла за грецьким текстом, аби читачі могли порівняти грецьку і давньоєврейську традиції. Він прагне показати, що грецькі перекладачі зробили зі своїм давньоєврейським текстом.
- Orthodox Study Bible (Thomas Nelson, 2008) поєднує Новий Заповіт New King James зі Старим Заповітом, який перекладала з Септуагінти група в Академії святого Афанасія (St Athanasius Academy), виходячи з грецького видання Ральфса і вживаючи формулювання Старого Заповіту NKJV там, де грецький текст збігався з давньоєврейським. Її Старий Заповіт подано в порядку Септуагінти, і закінчується він Даниїлом.
- Lexham English Septuagint (цифрове видання 2012 року; друге видання за редакцією Кена Пеннера, 2019) — буквальніший переклад, покликаний показати грецький текст таким, яким його читали.
Ці переклади виявляють відмінності навіть у книгах, спільних для всіх Біблій. Грецький Єремія приблизно на одну восьму коротший за давньоєврейський, і грецький Йов теж коротший; числа й імена різняться в багатьох місцях. Читач, який порівнює NETS з перекладом з давньоєврейської, порівнює дві давні форми того самого Писання.
Що це означає для читачів
Коли дві Біблії різняться змістом, жодна з них не втратила і не вигадала книг. Кожна йде за історичним рішенням про те, які писання церква має читати як Писання, і ці рішення ухвалювали з причин, які кожна традиція може пояснити. Читач, який знає історію, може з розумінням користуватися будь-якою з цих Біблій і читати книги однієї традиції з тією повагою, яку виявляють до них її читачі.
Open Word Bible перекладає свій Старий Заповіт з Вестмінстерського Ленінградського кодексу, давньоєврейського тексту, тож наразі містить книги давньоєврейського канону в порядку, знайомому з протестантських Біблій. Його записи з обґрунтуванням зазначають, де Септуагінта відрізняється від давньоєврейського тексту так, що це впливає на зміст. Його чернетки підготовлено за допомогою ШІ, і вони залишаються неперевіреними, доки їх не схвалять названі на імʼя рецензенти, а інші переклади використовуються лише для порівняння, ніколи як основа для його формулювань. Текст передано в суспільне надбання за ліцензією CC0.
Джерела
- Metzger, Bruce M. An Introduction to the Apocrypha. New York: Oxford University Press, 1957.
- deSilva, David A. Introducing the Apocrypha: Message, Context, and Significance. 2nd ed. Grand Rapids: Baker Academic, 2018.
- McDonald, Lee Martin. The Biblical Canon: Its Origin, Transmission, and Authority. Peabody, MA: Hendrickson, 2007.
- Council of Trent. Fourth Session, “Decree concerning the Canonical Scriptures,” 8 April 1546.
- Cowley, R. W. “The Biblical Canon of the Ethiopian Orthodox Church Today.” Ostkirchliche Studien 23 (1974): 318–323.
- Pietersma, Albert, and Benjamin G. Wright, eds. A New English Translation of the Septuagint. New York: Oxford University Press, 2007.
- The Orthodox Study Bible. Nashville: Thomas Nelson, 2008. Introduction.
- Penner, Ken M., ed. The Lexham English Septuagint. 2nd ed. Bellingham, WA: Lexham Press, 2019.
- Brenton, Lancelot C. L., trans. The Septuagint Version of the Old Testament. London: Samuel Bagster, 1844.
- Біблійні цитати взято з World English Bible (суспільне надбання); український переклад зроблено для цієї статті.