Мало яка історія про Ісуса відоміша. Книжники й фарисеї приводять жінку, взяту в перелюбі, і ставлять її перед усіма. Закон Мойсея, кажуть вони, наказує таких жінок побивати камінням. А що каже він? Ісус нахиляється і пише на землі. Коли вони не перестають питати, він випростується і каже, що той, хто без гріха, нехай першим кине камінь. Один за одним, починаючи від старших, вони йдуть. Ісус питає жінку, чи ніхто її не засудив. «Ніхто, пане», — каже вона. «Я теж не засуджую тебе, — відповідає він. — Іди і віднині більше не гріши.»

Цю історію традиційно нумерують як Івана 7:53–8:11. Це також найбільший уривок Нового Заповіту, місце якого в тексті під сумнівом. Більшість сучасних Біблій друкують його, але відокремлено, з приміткою, що в найдавніших рукописах Івана його немає. Ця стаття розглядає, чому так і що це означає, а чого не означає. Про метод загалом див. Коли рукописи розходяться і Як текстологія відновлює текст.

Прогалина в найдавніших примірниках

Цієї історії немає в жодному ранньому рукописі Івана, який зберігся в цьому місці. Два папірусні примірники приблизно 200 року н. е., відомі як P66 і P75, переходять просто від 7:52 до 8:12. Так само і два великі кодекси IV століття, Синайський і Ватиканський (див. Синайський і Ватиканський кодекси). Олександрійський кодекс і Кодекс Єфрема, з V століття, втратили тут сторінки, але науковці, які підрахували літери, що вмістилися б на втрачених аркушах, доходять висновку, що історії там бути не могло. У ранніх перекладах сирійською та коптською, а також у найдавніших латинських примірниках її теж немає.

Без цього уривка Іван читається плавно. Наприкінці 7-го розділу старші священники й фарисеї сперечаються про Ісуса, а Никодимові кажуть дослідити Писання і побачити, що з Галилеї пророк не постає. Далі 8:12 продовжує:

Ісус знову звернувся до них: «Я — світло світу. Хто йде за Мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.»

Від Івана 8:12 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Грецькі християнські автори впродовж століть, серед них Оріген у III столітті та Іван Золотоустий у IV, нічого не кажуть про цю історію, коли розглядають цю частину Івана. Схоже, її не було в примірниках, якими вони користувалися.

Де історія зʼявляється вперше

Перший відомий рукопис, що має цю історію, — Кодекс Бези, грецько-латинський примірник Євангелій і Дій близько 400 року н. е. Він ставить її туди, де вона в більшості Біблій тепер. Єронім включив її, коли редагував латинські Євангелія в 380-х роках, і пізніше зауважив, що її знаходять у багатьох грецьких і латинських примірниках. Амвросій та Августин на Заході знали її і проповідували на неї. Августин припускав, що деякі читачі слабкої віри вилучили її зі своїх примірників, боячись, що вона здаватиметься виправданням перелюбу.

Сама історія, схоже, давніша за будь-який із цих примірників. Церковний статут із Сирії III століття, Didascalia Apostolorum, велить єпископам бути милосердними, як Ісус був милосердним до жінки, що згрішила, яку старійшини поставили перед ним; він відпустив її, сказавши, що теж не засуджує її. Євсевій повідомляє, що Папій, автор початку II століття, розповідав історію про жінку, обвинувачену перед Господом у багатьох гріхах, яка, за словами Євсевія, була також у Євангелії від євреїв. Чи це та сама історія, дискусійно. У IV столітті Дидим Сліпий в Олександрії згадував історію «в деяких євангеліях» про жінку, засуджену за гріх, яку Ісус урятував від побиття камінням.

Тож є добрі підстави вважати, що історію про Ісуса й обвинувачену жінку розповідали в II і III століттях. Чого ранні свідчення не показують, то це того, що вона була частиною Івана.

Історія, яка мандрувала

Коли уривок потрапив до рукописів, він не завжди потрапляв на те саме місце. Більшість пізніших примірників мають його після Івана 7:52. Інші — після 7:36, чи після 7:44, чи в самому кінці Івана після 21:25. Одна родина рукописів ставить його в Луку, після Луки 21:38. Деякі примірники, що мають його в Івана, позначають його на берегах зірочками чи іншими знаками, якими переписувачі позначали сумнівний текст.

Запис для 7:53 описує ці розташування. Текст, який отак блукає, поводиться не як первісна частина книги, а радше як цінний уламок передання, що шукає собі дому. Кожне розташування має певний сенс. Після Івана 7:52 він пасує до розділу про те, як Ісус навчає в храмі, а провідники намагаються його спіймати. У кінці Івана він стоїть як своєрідний додаток. У Луці він пасує чудово: Луки 21:37–38 каже, що Ісус удень навчав у храмі, ночі проводив на Оливній горі і що всі люди рано-вранці приходили до нього, — майже так само, як починається ця історія.

Не зовсім Іванів голос

Читачі Івана, які доходять до цього уривка, часто помічають, самі не знаючи чому, що він звучить інакше. Запис називає деякі з причин.

Історія говорить про «книжників» (8:3), які більше ніде в Івана не зʼявляються. Рішення запису до цього вірша зазначає, що це єдине місце, де вони зʼявляються в цьому Євангелії, яке деінде ставить у пару фарисеїв зі старшими священниками. Вона називає Оливну гору (8:1), якої Іван більше не згадує, хоча інші Євангелія згадують її часто. Рішення до 8:2 зазначає, що слово «народ» поширене в Луки, але рідкісне в Івана, який зазвичай говорить про «натовп».

Само по собі ніщо з цього нічого не доводить. Автори урізноманітнюють слова. Але разом із рукописами все це вказує в один бік: це історія про Ісуса, яка потрапила до Івана ззовні.

Чи ця історія правдива?

Тут багато читачів хвилюються, і тут важливо бути обережним. Показати, що уривок не був частиною найдавніших примірників Івана, — одне питання. Чи ці події відбулися — інше.

Запис для 7:53 каже про це прямо: «Свідчення показують, що уривок не був частиною найдавніших примірників Івана; вони не вирішують, чи відбулися ці події».

Науковці дотримуються різних поглядів:

  • Справжній спогад, збережений поза Євангеліями. Багато хто вважає, що історія — давня і правдива розповідь про Ісуса, яка ходила усно чи в інших писаннях, а пізніше її вписали в Івана у відповідному місці. Цей погляд підтримують ранні натяки в Папія та в Didascalia і те, як історія пасує до того, що ми знаємо про Ісуса з інших джерел. Запис каже, що такого погляду дотримуються багато хто.
  • Навмисна вставка з певною метою. Дехто доводив, що уривок вставили в Івана в певний час із певних причин. Кріс Кіт, наприклад, доводив, що її образ Ісуса, який пише, цінували в той час, коли християни захищали свого вчителя від закиду, що він неосвічений.
  • Частина Івана від початку. Меншість науковців, особливо ті, хто надає найбільшої ваги більшості пізніших рукописів, вважають, що уривок первісний і його рано вилучили, можливо, з тієї причини, яку назвав Августин. Більшість текстологів вважають мовчання найдавніших свідків для цього надто вагомим.

Записи Open Word Bible не вирішують, чи відбулися ці події. Вони вирішують, що було в найдавнішому тексті Івана, і перекладають уривок так само дбайливо, як будь-який інший.

Як Open Word Bible його друкує

Запис для 7:53 розглянув три варіанти і записав усі три:

  • вилучити уривок із тексту і подати його лише в примітці;
  • надрукувати його без жодної позначки, ніби це звичайний текст Івана;
  • надрукувати його на звичному місці, виділивши дужками як уривок, місце якого в Івана спірне.

Він вибрав третій, шлях, яким іде і грецький Новий Заповіт SBL зі своїми подвійними дужками. У перекладі це пара квадратних дужок: одна відкривається на початку 7:53, а друга закривається наприкінці 8:11. На Буквальному рівні квадратні дужки також позначають слова, додані в перекладі, тож записи кажуть, що всередині уривка вони зберігають це вживання, а сам уривок позначає лише зовнішня пара.

Режим читання йде ще на крок далі. На сторінках розділу весь уривок виділено в окремий блок під короткою приміткою: у найдавніших рукописах Івана його немає, і більшість Біблій друкують його, як і тут, відокремлено в дужках. Посилання з примітки відкриває обґрунтування.

Запис обʼєднує 7:53 і 8:1 в одне речення, бо в грецькому тексті це одне речення:

[Потім усі розійшлися по домівках. А Ісус пішов на Оливну гору.

Від Івана 7:53 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Номери віршів ставлять посередині нього межу розділів. Це нагадує, що розділи й вірші додано більш ніж через тисячу років. Див. Номери розділів і віршів.

Рукописи, що мають цю історію, ще й різняться між собою більше, ніж зазвичай, що звично для уривка, який мандрував. Записи зазначають деякі з цих відмінностей. У 8:9 слова про те, що обвинувачів викривало сумління, є в тексті SBL, але їх бракує в деяких рукописах, і виноска подає коротше читання.

Уважне читання історії

Записи розглядають уривок як Писання, яке треба зрозуміти, а не лише як проблему, яку треба пояснити. Ось кілька їхніх рішень:

Пастка. Обвинувачі приводять жінку, але не чоловіка, хоча Закон приписував смерть обом (Левит 20:10; Повторення Закону 22:22). Запис позначає своє прочитання пастки як під питанням, але описує її обриси: якщо Ісус скаже відпустити її, його можна звинуватити в тому, що він відкидає Закон Мойсея; якщо скаже побити її камінням, то піде проти милосердя, яким був відомий, і, можливо, його можна буде звинуватити перед римським намісником.

Письмо на землі. Люди здавна здогадувалися, що писав Ісус: гріхи обвинувачів, вірш із Закону. Рішення запису просте: дієслово означає «писати», а історія не каже, що він писав. Здогади виходять за межі тексту. Алюзію на Єремію 17:13 чи на Закон, написаний Божим пальцем, наведено як можливу, але непевну.

Перший камінь. Закон казав, що під час страти першими мали кидати свідки (Повторення Закону 17:7). Ісус пропонує тим, хто називає себе свідками, зробити цей перший крок, якщо вони самі без гріха.

«Ніхто, пане». Слово, яке вживає жінка, — те саме, яким пізніше називали Ісуса як Господа, κύριε, kyrie. Це було також звичайне ввічливе звертання до чоловіка. Ніщо в історії не показує, що вона знає, хто такий Ісус, тож переклад каже «пане», а виноска подає «Господи».

Милосердя і поклик. Останні слова уривка такі:

Тоді Ісус сказав: «Я теж не засуджую тебе. Іди і віднині більше не гріши.»]

Від Івана 8:11 · Open Word Bible, Збалансований Читати з обґрунтуванням →

Богословське рішення запису каже, що Ісус ні заперечує її провини, ні схвалює її. Він відпускає її без вироку і велить їй більше не грішити. Обидві частини належать до його відповіді. Ту саму заповідь, «більше не гріши», Ісус дає чоловікові, якого зцілив біля купальні, в Івана 5:14.

Чому вона все ж належить до Біблії, яку ми читаємо

Дехто з читачів вилучив би цей уривок; інші вважають, що сумнів у ньому взагалі — це напад на Писання. Підхід Open Word Bible, як і більшості сучасних Біблій, — між цими двома. Уривок надруковано, бо християни читають його понад тисячу пʼятсот років і він дуже ймовірно зберігає правдивий спогад про Ісуса. Його позначено, бо читачі мають право знати, що показують рукописи.

Те, чого навчає ця історія, ніде в Євангеліях не викликає сумніву. Ісусове милосердя до грішників, його відмова потрапити в пастку противників, його поклик до зміненого життя — усе це проходить через усі чотири Євангелія. Історія про жінку — один із найяскравіших їхніх виразів, хоч би хто першим її записав.

Про інший великий уривок, який більшість Біблій виділяють, див. Як закінчується Євангеліє від Марка?.

Відкрийте Івана 8, щоб прочитати уривок, виділений у режимі читання, з обґрунтуванням.

Джерела

  • Michael W. Holmes, ed., The Greek New Testament: SBL Edition (Society of Biblical Literature and Logos Bible Software, 2010).
  • Bruce M. Metzger, A Textual Commentary on the Greek New Testament, 2nd ed. (Deutsche Bibelgesellschaft, 1994).
  • Chris Keith, The Pericope Adulterae, the Gospel of John, and the Literacy of Jesus (Brill, 2009).
  • Jennifer Knust and Tommy Wasserman, To Cast the First Stone: The Transmission of a Gospel Story (Princeton University Press, 2019).