Час від часу читач, ідучи за посиланням, виявляє, що воно нікуди не веде. Матвія 17 перескакує з вірша 20 на вірш 22. Дії 8 переходять від 36 до 38. Івана 5 пропускає вірш 4. Відкрийте King James Version — і всі пропущені вірші на місці. В інтернеті ходять списки «віршів, вилучених із сучасних Біблій», іноді з натяком, що в читачів щось відбирають.
Насправді все простіше і цікавіше. Ці вірші додали до тексту переписувачі впродовж століть. Номери віршів зʼявилися ще пізніше: їх додав друкар до грецького тексту, де ці вірші були. Коли сучасні видавці повернулися до давніших рукописів і побачили, що там цих віршів немає, вони прибрали слова, але не могли прибрати номерів, бо ними вже користувався весь світ. Тож номери залишилися, хоча нумерувати вже нічого.
Ця стаття розглядає ці вірші один за одним, з причинами, які подають записи Open Word Bible для кожного, і пояснює, як переклад їх показує. Про метод, що стоїть за рішеннями, див. Як текстологія відновлює текст і Коли рукописи розходяться.
Чому номери пережили слова
Номери віршів Нового Заповіту походять від Робера Етьєна, паризького друкаря, який додав їх до свого грецького Нового Заповіту 1551 року. Див. Номери розділів і віршів. Грецький текст Етьєна з невеликими змінами став Textus Receptus, «прийнятим текстом», що стоїть за King James Version. Він спирався переважно на видання Еразма, які використовували невелику кількість пізніх рукописів, і мав усі ці вірші.
Упродовж наступних трьох століть ученим ставали доступні давніші рукописи: Олександрійський кодекс, потім Ватиканський і Синайський кодекси, потім папіруси. Див. Синайський і Ватиканський кодекси. Знову і знову ці давніші списки виявлялися коротшими. Видавці дійшли висновку, що здебільшого в цих місцях коротший текст давніший і що слова додали переписувачі, часто з добрих причин.
Open Word Bible перекладає грецький Новий Заповіт SBL за редакцією Майкла Голмса. Як і інші великі сучасні критичні видання, воно не містить більшості цих віршів і зберігає традиційну нумерацію, тож вірш 22 у Матвія 17 і далі називається віршем 22.
Що бачить читач в Open Word Bible
У режимі читання номер вірша просто пропущено. За Матвія 17:20 іде 17:22. Проте нічого не приховано: речення безпосередньо перед прогалиною має виноску, а за виноскою стоїть смислове рішення в категорії читання рукописів (text variant). Воно подає прийняте читання, наводить пропущені слова англійською як альтернативу і простою мовою пояснює свідчення. Як і інші рішення щодо читань рукописів, більшість із них закінчуються проханням до рецензента звірити виклад із науковим апаратом видання, і всі вони залишаються чернетками, доки їх не схвалить названий поіменно рецензент.
Ось Матвія 17:20 на Збалансованому рівні — речення, що несе примітку про пропущений вірш 21:
Він відповів їм: «Тому що ваша віра така мала. Істинно кажу вам: якщо матимете віру хоча б із гірчичне зернятко, то скажете цій горі: “Перейди звідси он туди”, — і вона перейде. Не буде нічого, чого б ви не змогли.»
Примітка (поки що англійською) каже, що видання SBL не має вірша 21, і наводить його: «But this kind does not go out except by prayer and fasting» («А цей рід не виходить інакше, як молитвою і постом»). Потім вона подає причини.
Налаштування читання ніколи не повертають пропущеного вірша. В Open Word Bible налаштування змінюють формулювання, але ніколи не зміст. Чи належить вірш до тексту — це питання змісту і свідчень, тож на нього відповідає рішення з виноскою, однакове на кожному рівні. Див. Налаштування змінюють формулювання, але ніколи не зміст.
Слова, позичені з іншого Євангелія
Більшість пропущених віршів у Євангеліях мають очевидне джерело: ті самі або майже ті самі слова трапляються в іншому місці. Переписувачі добре знали Євангелія, часто напамʼять. Коли уривок в одному Євангелії здавався коротшим за паралельний в іншому, природно було його доповнити — іноді навмисно, а іноді з памʼяті. Учені називають це гармонізацією. Див. Як помилялися переписувачі.
Матвія 17:21. «А цей рід не виходить інакше, як молитвою і постом». Запис зауважує, що в первісному тексті Синайського кодексу (до виправлень), у Ватиканському кодексі та в деяких ранніх перекладах цього вірша немає. Він є в багатьох пізніших рукописах і, імовірно, доданий з Марка 9:29, паралельної розповіді, де багато рукописів теж додають «і постом».
Матвія 18:11. «Бо Син Людський прийшов спасти загублене». Ранні рукописи переходять просто від вірша 10 до вірша 12. Запис зауважує, що багато пізніших додають вірш, дуже схожий на Луки 19:10, імовірно взятий звідти, щоб підвести до притчі про загублену вівцю.
Матвія 23:14. Горе тим, хто поїдає доми вдів і напоказ довго молиться. У найдавніших рукописах і в кількох ранніх перекладах його немає. У багатьох пізніших рукописах він є, але запис зауважує, що одні ставлять його перед віршем 13, а інші після, словами, що збігаються з Марка 12:40 і Луки 20:47. Вірш, який отак переміщується, зазвичай є пізнішим доповненням, що шукає собі місця.
Марка 7:16. «Як хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає». Його немає в найдавніших рукописах, і запис припускає, що його скопійовано з Марка 4:9 і 4:23, де Ісус каже те саме після притчі.
Марка 9:44 і 9:46. «Де їхній черв не вмирає і вогонь не гасне». Ці слова належать до Марка 9:48, де вони цитують Ісаю 66:24. Багато пізніших рукописів повторюють їх також після віршів 43 і 45, щоб усі три вислови про відтинання руки, ноги й ока закінчувалися однаково. Записи зауважують, що в найдавніших рукописах цих повторів немає.
Марка 11:26. «А якщо ви не прощаєте, то й ваш Отець, що на небесах, не простить вам ваших провин». У найдавніших рукописах його немає, і запис зауважує, що він майже такий самий, як Матвія 6:15, звідки переписувачі, імовірно, скопіювали його, щоб завершити вислів.
Марка 15:28. «І здійснилося Писання, що каже: “І до беззаконних був зарахований”». Ці слова цитують Ісаю 53:12, яку Ісус цитує в Луки 22:37. Запис зауважує, що в найдавніших рукописах цього вірша немає і що сам Марко рідко цитує Писання в такий спосіб, тож його, імовірно, взято з Луки.
Луки 17:36. «Двоє будуть у полі: одного візьмуть, а другого залишать». Запис зауважує, що він є в Кодексі Бези і в деяких ранніх перекладах, але найдавніші грецькі рукописи, зокрема Папірус 75, Синайський і Ватиканський кодекси, його не мають. Імовірно, його скопійовано з Матвія 24:40.
Луки 23:17. «А на свято він мусив відпускати їм одного вʼязня». Багато рукописів його мають, але ранній папірус P75, Олександрійський і Ватиканський кодекси — ні. Кодекс Бези подає його в іншому місці, після 23:19. Запис робить висновок, що його мінливе місце свідчить, що його додано з Марка 15:6 або Матвія 27:15.
Жоден із цих позичених віршів не додає нічого нового. У кожному разі ці слова й далі є в Біблії — у тому місці, звідки їх позичили.
Слова, що пояснюють
Друга група доповнень заповнює прогалину в розповіді, відповідаючи на питання, яке може поставити уважний читач.
Івана 5:4. Біля купальні Витесда хворий каже Ісусові, що не має нікого, хто опустив би його в купальню, коли вода збурюється (Івана 5:7). Чому це важливо? Багато пізніших рукописів пояснюють: хворі чекали, коли зрушиться вода, бо ангел у певний час сходив до купальні і збурював її, і хто першим після цього входив у воду, той одужував. В Open Word Bible речення закінчується без цього:
У цих портиках зазвичай лежало багато хворих: сліпих, кульгавих і паралізованих.
Запис зауважує, що в найдавніших рукописах, серед них двох ранніх папірусах і Синайському та Ватиканському кодексах, цих слів немає. Деякі рукописи мають лише частину їх, інші позначають їх як сумнівні, а їхнє формулювання помітно різниться від списку до списку. Ця мінливість сама є підказкою: уривок, який переписували від самого початку, зазвичай переписують досить послідовно, а пізніше пояснення переказують на кілька ладів. Схоже, ці слова додано, щоб пояснити слова хворого у вірші 7. Оскільки кінця вірша 3 теж немає, примітка охоплює «вірші 3b–4», а виноска наводить додані слова повністю.
Дії 15:34. «Але Сила вирішив залишитися там». У 15:33 Юду і Силу відсилають назад до Єрусалима, проте в 15:40 Павло вибирає Силу в Антіохії. Запис зауважує, що деякі рукописи пояснюють це віршем 34, а Кодекс Бези йде ще далі: «і Юда пішов сам». Але Павло міг послати по Силу, а в ранніх рукописах, за якими тут іде видання SBL, цього вірша немає.
Дії 28:29. Після останніх слів Павла до юдейських провідників у Римі багато пізніших рукописів додають, що юдеї пішли, гаряче сперечаючись між собою. Запис зауважує, що в найдавніших рукописах цього вірша немає, тож переклад переходить від вірша 28 до вірша 30.
Слова з життя церкви
Дії 8:37 — мабуть, найвідоміший пропущений вірш. Ефіопський урядовець бачить воду і питає, що заважає йому охреститися. У довшому тексті Филип відповідає, що можна, якщо він вірить усім серцем, а євнух відповідає, що вірить, що Ісус Христос — Син Божий.
Запис зауважує, що цього вірша немає в найдавніших і найважливіших рукописах, а трапляється він у пізніших рукописах, у деяких формах старолатинського перекладу і в King James Version. Він схожий на раннє хрещальне визнання віри, додане до розповіді. Це цілком зрозуміло. У ранній церкві людину, яку хрестили, просили визнати віру, перш ніж увійти у воду, і переписувач чи читач, не знайшовши тут такого визнання, міг додати те, що було звичне з власної практики церкви. Визнання може бути дуже давнім, навіть якщо воно не було частиною розповіді Луки.
Без нього розповідь іде просто від питання євнуха до того, як колісниця зупиняється і вони обидва сходять у воду. Відповідь на питання Лука залишає в самій дії.
Довше речення
Дії 24:7 трохи інший випадок, бо це частина речення, а не ціле речення. Промовець Тертул звинувачує Павла перед правителем Феліксом. У довшому тексті він скаржиться, що юдейські провідники хотіли судити Павла за власним законом, але тисяцький Лісій прийшов і силою забрав його з їхніх рук. В Open Word Bible Тертул від слів про те, що вони схопили Павла, переходить просто до того, щоб сказати Феліксові допитати його:
Ми переконалися, що цей чоловік — справжня зараза для суспільства. Він збурює юдеїв по всьому світу і є ватажком секти назореїв. Він навіть намагався осквернити храм, і ми його схопили. Допитай його сам, і ти дізнаєшся від нього про все, у чому ми його звинувачуємо.»
Запис пояснює, що довше читання, яке традиційно нумерують 24:6b–8a, трапляється в багатьох пізніших рукописах, і за ним пішла King James Version, але в найдавніших рукописах його немає. Тож речення тягнеться від вірша 6 до вірша 8, а вірш 7 порожній. Оскільки запис — одне речення, що охоплює кілька віршів, номери віршів потрапляють усередину нього.
Закінчення, що переміщувалося
Римлян 16:24 — найскладніший випадок у цьому списку, і саме тут чернетка Open Word Bible найменш усталена. Послання Павла до римлян у різних рукописах закінчується по-різному. Багато пізніших рукописів повторюють благословення з 16:20, «Благодать нашого Господа Ісуса Христа нехай буде з усіма вами», як вірш 24. Велике заключне славословʼя, яке традиційно нумерують 16:25–27, стоїть після 16:23 у найдавніших рукописах, але після 14:23 у багатьох пізніших, після 15:33 у найдавнішому папірусі, у двох місцях у деяких і ніде в кількох.
Більшість сучасних критичних видань не мають вірша 24 і друкують славословʼя наприкінці. Проте грецькі дані, які закріплює Open Word Bible, друкують вірш 24, позначений як місце, де рукописи розходяться, і не мають 16:25–27. Поки що переклад іде за цими даними:
Нехай благодать нашого Господа Ісуса Христа буде з усіма вами. Амінь.
Запис не вдає, ніби питання розвʼязане. Його рішення щодо читання рукописів позначено як під питанням, воно має виноску і просить рецензентів звірити з друкованим виданням SBL та його апаратом, чи належить вірш 24 до тексту і чи треба додати славословʼя як окремий запис. Воно також зауважує, що його виклад свідчень рукописів спирається на загальні знання і потребує перевірки. Це саме той тип питання, який проєкт залишає відкритим, щоб його закрив учений-людина.
Не лише пропущені вірші
Ці порожні номери віршів — лише найпомітніші випадки. Набагато частіше різниця між давнішими і новішими Бібліями — це слово чи вислів усередині вірша, і записи працюють із ними так само. У Марка 9:45, наприклад, деякі пізніші рукописи додають «у вогонь невгасимий»; запис це зазначає.
Два довші уривки — інша справа. Розповіді про жінку, взяту в перелюбі (Івана 7:53–8:11), і закінчень Марка (після 16:8) теж немає в найдавніших рукописах. Але вони довгі, дуже любимі й дуже давні, і видання SBL друкує їх у подвійних квадратних дужках. Open Word Bible друкує їх у квадратних дужках із повними примітками. Див. Жінка, взята в перелюбі і Як закінчується Євангеліє від Марка?. Слова 1 Івана 5:7, відомі як Comma Johanneum, мають власну історію; див. Comma Johanneum.
Чи щось утрачено?
Варто прямо запитати, що змінюють ці вірші. Погляньте ще раз на список. Вислів із Матвія 17:21 є в Марка 9:29, з «і постом» у багатьох рукописах. Син Людський, що прийшов спасти загублене, є в Луки 19:10. Горе тим, хто поїдає доми вдів, є в Марка 12:40 і Луки 20:47. Заклик прощати з Марка 11:26 є в Матвія 6:15. Невмирущий черв і далі є в Марка 9:48. Здійснення Ісаї 53:12 і далі є в Луки 22:37. В інших місцях Дій люди й далі чують звістку, вірять і хрестяться (Дії 2:41; 16:31–33).
Єдине, що зникло, — це ангел біля купальні Витесда, і навіть там сама розповідь і зцілення в її центрі залишилися недоторканими.
Жодне вчення християнської віри не залежить від жодного з цих віршів. Сучасні видання не вилучили з Біблії істин, а намагалися подати кожну книгу такою, якою її написав автор, і відкрито сказати, де переписувачі згодом щось до неї додали. Open Word Bible намагається робити те саме і показувати обґрунтування в кожному місці, щоб читач, який хоче знати, куди подівся вірш, міг це зʼясувати. У King James Version ці вірші — частина тексту; в Open Word Bible до них — одна виноска.
Відкрийте Матвія 17, Дії 8 або Івана 5, щоб самі побачити примітки.
Джерела
- Michael W. Holmes, ed., The Greek New Testament: SBL Edition (Society of Biblical Literature and Logos Bible Software, 2010).
- Bruce M. Metzger, A Textual Commentary on the Greek New Testament, 2nd ed. (Deutsche Bibelgesellschaft, 1994).
- Bruce M. Metzger and Bart D. Ehrman, The Text of the New Testament: Its Transmission, Corruption, and Restoration, 4th ed. (Oxford University Press, 2005).